Юрій Степанець – активний учасник громадської організації «Наше Поділля». Одним із найголовніших та найперших напрямків її діяльності є екологія.
«Вже більше десяти років ми популяризуємо надважливе питання сортування побутових відходів, – каже чоловік. – Все почалося з того, що в Стрижавській школі неподалік Вінниці розпочали проєкт з розподілу сміття на скло, пластик і папір. За них підприємці, які спеціалізувалися на переробці, платили кошти. Згодом, крім школярів, відходи почали приносити навіть дорослі місцеві мешканці. З учнями вирішили накопичені кошти спрямувати на щось важливе і потрібне. Відтак за пів року вдалося придбати тенісні столи. У пригоді став договір між школярами, батьківським комітетом та переробним підприємством».
Вам також може сподобатися
Протягом багатьох років громадська організація реалізувала чимало корисних заходів та проєктів, проте отой, найперший, продовжував працювати та приносити хороший результат. У Вінниці вже діяв подібний, де містяни навчилися сортувати сміття на 30 різних видів.
«В якийсь момент нам почали задавати запитання: «А що робити з текстилем?» Це справді проблема. Адже дуже часто вироби складаються з комбінованих тканин: натуральних, напівнатуральних та штучних. І відокремити їх та відсортувати на подібні надто складно. Навіть у світі переробляється лише кілька відсотків вживаного текстилю.
В одному з сіл області ми часто проводили різні заходи та активно співпрацювали з молоддю. Як виявилося, місцеві майстрині полюбляли вишивати та вміли ткати. Проте не часто використовували свої вміння, вважаючи їх звичайним хобі, не здатним забезпечити родини. І ми вирішили зруйнувати цей стереотип. Запропонували жінкам робити килимки. Проте зношений одяг часто мав непривабливий вигляд, вицвілі кольори… Тоді змогли домовитися з кількома фабриками, на яких шили речі з текстилю, щоб непотрібні залишки віддавали нам. Ця безкоштовна сировина і поклала початок нашій співпраці з майстринями та стала джерелом майстерні «Верета». Нині до справи долучилися з десяток жінок з різних населених пунктів».
Килимки майстрині тчуть на верстатах. І на старих, які збереглися від діда-прадіда, а також на нових, з придбанням яких допомагає громадська організація «Наше Поділля». Ці вироби охоче купують поціновувачі давнього українського мистецтва ткацтва. Їх використовують для підлоги, для ліжка, для лавочок та стільців тощо.
«На верстаті смужки тканини з’єднуються у різноманітні візерунки та форми, надаючи виробу неповторної краси та автентичності. Ці вироби – дуже приємні на дотик. А щоб люди частіше могли користуватися речами з текстилю, майстрині почали виготовляти з рештків сумочки, косметички, гаманці, футляри, чохли для комп’ютерної техніки тощо».
За словами Юрія Степанця, ця справа одночасно і захопила жінок, і дала можливість повірити в доцільність їхніх умінь. А також вони зрозуміли, що не тільки створюють потрібні і корисні речі, забезпечуючи свої родини, але є носіями давньої української культури. Культури, яка не просто десь зберігається на полицях музеїв, а є дієвою в наш час, міцно завойовує сучасний ринок та впевнено крокує у день завтрашній.
До речі, частину виручених коштів від продажу текстильних виробів з відходів виробництва спрямовують на потреби дітей з аутизмом.
«Ми зберігаємо давнє ремесло в «живому» вигляді, передаючи його наступним поколінням. Тому охоче підтримуємо бажання та ініціативу доєднатися до цієї справи. Навчимо, проконсультуємо, допоможемо з матеріалами та обладнанням. І регіон не має значення. Проте було б найкраще, якби долучилися одразу кілька майстринь, бо так нам простіше буде сконтактувати та логістично вигідно», – додає Юрій.
До речі, заготовки ткацьких виробів з відходів майстрині навіть робили для відомої української модельєрки Ксенії Шнайдер. Вона представляла свої моделі з ними на тижні моди в Лондоні.
Засновник соціального підприємства «Верета» Юрій Степанець розповів, що ткацтво навіть допомагає психологічно відволіктися від гірких реалій сьогодення, відпочити морально, а також розвиває дрібну моторику рук. Тому цього ремесла на майстер-класах, крім дорослих, навчають і діточок.
«Часто люди не цінують того, що вміють. Не вірять, що їхній талант може стати у нагоді. І наше головне завдання – розвіяти ці міфи, надихнути, показати приклад успішного поєднання корисного з приємним та усім цим зберегти, примножити і передати українську культуру наступним поколінням», – резюмував Юрій Степанець.
