Це дивовижне та непереборне кохання з’явилося раптово. Анна працювала в рідному місті Смілі, що на Черкащині. Вадим на той час також працював, але красуня Анна так його покорила, що він щоразу поспішав її побачити. Купував червоні троянди, а якось приніс… рожевого ведмедика. І дівчина не встояла. У 2016 році створили сім’ю. Того ж року вже тримали на руках первістка Данііла.
«Вадим був будівельником, трудився в різних містах України, – розповідає Анна. – А коли випадала вільна хвилина, завжди поспішав додому. Захоплювався рибальством. На день народження купила і подарувала йому дошки, а він змайстрував собі з них човна. Річка у нас недалеко, тож мав де відпочити та відвести душу улюбленою справою. Такі, як Вадим, на вагу золота».
Вам також може сподобатися
14 лютого 2022 року в сім’ї народився Дениско. В країні лютував коронавірус, і породіллю з немовлям перевели до Черкаського медзакладу, щоб не виникло ускладнень. Вадим був у Києві на заробітках.
На фото: Анна не встояла від таких тендітних залицянь та погодилася стати дружиною Вадима. Фото з сімейного архіву.
«У перший же день повномасштабного вторгнення чоловік зателефонував та повідомив, що записався до столичної тероборони. Казав, що буде захищати країну. Вадим вибрав захист України, щоб діти зростали у вільній і мирній країні. Хоча навіть в армії не служив. Брав участь у звільненні Київщини, воював на Херсонщині, Донеччині. Був солдатом-стрільцем».
Вперше Вадим побачив новонародженого сина вже під час війни, перебуваючи в короткій відпустці. Йому вдалося приїхати на тиждень. Тоді весь час провів з родиною.
«Він дуже змінився. Змужнів. Коли запитувала про війну, казав: «Про це ми не будемо говорити». Намагався відгородити нас від усього поганого, від негативу та болю. Коли телефонував, розповідав, як на позицію приходили зайці, та інші хороші новини».
Анна пригадує, що коханий виходив на зв’язок практично щодня. На початку лютого 2023 року Вадима чекали у відпустку. Наближався перший день народження Дениска. Але чоловік казав, що поки не може залишити хлопців. А коли 12 лютого він не дав про себе знати, жінка відчула, що сталося щось дуже погане. До кого не телефонувала – не брали слухавку. Аж ввечері таки повідомили, що під час виконання бойового завдання під Бахмутом Вадим загинув. Не хотіла, не могла чути. Кричала. Не приймала реальності…
Вадима Козенка, старшого солдата 206-го окремого батальйону територіальної оборони, змогли дістати з окопу лише з третьої спроби. Снаряд, який влучив у дерево неподалік, своїми осколками смертельно поранив бійця. Його присипало землею.
Поховали Захисника на кладовищі в Гречківці, ближче до дому. Анна з синами часто навідує могилу. У пам’ять про Вадима та ще п’яти десятків Героїв, які не повернулися з великої війни, жінка була ініціатором створення книги «Назавжди в наших серцях», яку видали за власний кошт рідні загиблих. Її роздали у музеї, книгарні та рідним.
Щоб люди не забували вшановувати полеглих Захисників хвилиною мовчання щодня, Анна з однодумцями розклеює плакати в місті.
Жінка розповіла, що все в їхній оселі нагадує про тата та чоловіка. Його зображення – на подушках, на фото… А все, що побратими надіслали з його речей, – свято зберігають. Про тата синам також нагадуватимуть мечі та автомати, які той вирізав з дерева. Данііл і собі мріє стати солдатом.
«Не так ми з дітьми хотіли зустріти тебе з війни. Ти – назавжди в моєму серці», – каже Анна, і так викарбовано на його пам’ятнику.
