Заслужений майстер народної творчості України, членкиня Національної спілки художників та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреатка премій І. Котляревського та О. Дмитренка, володарка Гранта Президента України, стипендіатка Президента України, авторка сотень унікальних гобеленів та інших мистецьких творів Ольга Пілюгіна народилася і зростала в родині художників Євгена та Лариси Пілюгіних. Її рідний дім – у Решетилівці, на Полтавщині. Колись подружжя приїхало сюди за направленням працювати в художньому училищі, якому й присвятили понад 30 років життя.
«Моїми першими учителями звісно ж були батьки. І свій творчий шлях почала з родинної майстерні, де опанувала техніку ручного ткання, – поділилася спогадами Ольга Євгенівна. – Залюбки ходила на роботу до батьків, де у килимарських і вишивальних майстернях спостерігала за роботою майстрів. Багато малювала. Поступово опановувала традиційні орнаменти, а потім вже створювала власні композиції. Тоді для мене це було дуже природно і нічого особливого я в цьому не бачила. Вже пізніше зрозуміла, що моє дитинство було не таким, як у інших дітей. І звичайно, іншого шляху, крім мистецького, для себе я не бачила».
Вам також може сподобатися
Вже після дев’ятого класу Ольга вступила в місцеве художнє училище на відділення ручної вишивки. На той час дівчина вже професійно володіла килимарськими техніками, працювала в родинній майстерні, поруч зі старшою сестрою, та створювала килими за малюнками свого батька та інших художників.
На фото: Гобелени Ольги Пілюгіної неодноразово брали участь у благодійних аукціонах у Сполучених Штатах Америки. За словами художниці, отримані від продажу кошти використовують в основному для реабілітації людей, які постраждали від війни в Україні, а також для розмінування території, щоб можна було знову на українських полях вирощувати хліб. Фото надане співрозмовницею.
Вищу художню освіту мисткиня здобула у Полтавському Національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка за спеціальністю художник образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Там вивчала академічне мистецтво, рисунок, живопис, композицію, скульптуру та художню кераміку.
«Звісно, мій трудовий шлях почався з родинної майстерні, – каже мисткиня. – Здобувши вищу освіту, десять років пропрацювала в Полтавській дитячій художній школі, куди мене запросили на роботу як одну з кращих випускниць кафедри. Там дітей навчала створенню витинанки, гобелена, текстильного колажу, батику. Паралельно викладала художні дисципліни: рисунок, живопис, композицію».
А з 2019 року, відгукнувшись на запрошення ректора своєї альма-матер, Ольга Пілюгіна працює доценткою кафедри образотворчого мистецтва Національного університету «Полтавська політехніка», де навчає майбутніх художників. Весь вільний час мисткиня повністю присвячує творчості у власній майстерні.
«Найулюбленіша справа, яка ще з дитинства припала мені до душі, – створення гобеленів, – поділилася заповітним художниця. – Адже для цього потрібно мати особливий темперамент, терпіння, якого мені не займати. Я дуже люблю таку складну, кропітку роботу, коли потрібно тривало працювати над результатом».
Як художниця, Ольга Євгенівна свої творчі задуми втілює в гобеленах. Як майстриня, вона досконало володіє технікою, яку використовує вже понад 30 років. За цей час створила близько двохсот гобеленів. Усі композиції гобеленів – унікальні та розроблені особисто художницею. І навіть перший килим, який створила в 11 років, був зітканий за власним малюнком.
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, я, мабуть, більше двох місяців взагалі не могла нічого робити. Перебувала в шоковому стані. А потім зрозуміла, що просто неможливо вижити без творчості та потрібно змушувати себе працювати і налаштовувати думки на щось позитивне та конструктивне.
Звичайно, роботи стали не настільки життєрадісними, як раніше – все-таки відчувалося, що життя довкола змінилося. Часто думала про те, що саме зараз насправді цінне, заради чого потрібно жити. Намагаюсь не рефлексувати на навколишні події, а створювати роботи на вічні теми: пошук гармонії та себе, роздуми про шлях, який душа має пройти в цьому світі, щоб з’єднатись з Творцем, про традиційні цінності, такі як кохання між чоловіком та жінкою, родинні зв’язки, зв’язок між поколіннями», – каже Ольга Пілюгіна.
Художниця популяризує традиційну культуру й орнаментику. Теми, які дуже важко поєднуються з тим, що відбувається навколо. І в таких умовах створювати надзвичайно складно, бо потрібно якось абстрагуватися від буднів. А це дуже складно зробити.
«Зрозуміла, що саме в творчості все буденне відступає на задній план. Переконана, що будь-яка війна – це тимчасово, потрібно думати про вічне».
Нині роботи Ольги Пілюгіної є в багатьох країнах світу, на різних континентах. Виставкову діяльність вона розпочала з 1995 року. Постійно бере участь у персональних, міжнародних, всеукраїнських, обласних та регіональних художніх виставках. У 2021 році художниця отримала звання заслуженого майстра народної творчості України. А на початку 2025-го отримала медаль «Леся Українка» за особистий внесок у розвиток мистецької педагогіки та багатолітню співпрацю з Національною академією педагогічних наук України.
«Виготовлення одного гобелена – це тривалий творчий процес, – каже художниця. – І стовідсотково – ручна робота. Її жодним чином не можна механізувати. Вручну малюю ескізи, потім збільшую малюнок у натуральний розмір майбутнього гобелена. Власноруч фарбую вовну, як колись навчив батько. І лише потім починаю процес ручного ткання, де кожна нитка займає своє особливе місце. Для роботи використовую якісні натуральні матеріали без домішок синтетики, вовняну пряжу та бавовняні нитки для основи. Нині в Україні їх не так просто знайти. Намагаюсь підтримувати українських виробників, яких у сучасних реаліях лишились одиниці.
Думаю, що мої твори оселяються у хороших людей. Добрих, вдумливих, глибоких, для яких важлива не лише техніка виконання чи кольори, а й філософські змісти гобеленів. І тепло, яке виходить від автора. Адже обов’язково створюю все з любов’ю, з душею. І це надзвичайно теплий матеріал, до якого хочеться торкатись.
Кожна робота – дуже важлива для мене. Адже з кожною проживаю певний період життя. Бо створюється місяцями. Коли сідаю за ткання, наперед все продумую і намагаюсь зберегти початкову ідею. І ці емоції, враження потрібно пронести через всю роботу».
