Свій шлях до улюбленої справи всього життя Олександр Петрович починав молодим спеціалістом на Краснокутській дослідній станції Інституту садівництва НААН України, що на Харківщині. Згодом і сам очолив це підприємство. За небайдужу громадянську позицію та високий професіоналізм двічі довірили йому керівництво районів області. Але у 2016-му чоловік залишив владні кабінети та повернувся до того, що любив найбільше – праці на землі. Олександр Сластін має дві вищі освіти: вивчав агрономію в Харківській Національній академії імені В. Докучаева, навчався у Харківському регіональному інституті державного управління.
«Я завжди любив садівництво, і вирощування суниці – велика частина мого життя, – каже чоловік. – Колись починав з малини, суниці, жимолості, порічок, смородини… Вирощував яблуні, груші, вишні та інші ягідники». Власну справу чоловік розвивав з великою любов’ю та захопленням. Надихав інших своєю завзятістю та працелюбством. Мріяв про нові здобутки та досягнення. Але, як і в кожну українську родину, біда постукала 24 лютого 2022 року.
«Наш Краснокутськ розташований за 70 кілометрів від кордону з країною-агресоркою. Тож, порадившись, вирішили переїздити у безпечніший регіон України. Почав шукати місцину, де можна було б продовжувати улюблену справу, щоб і клімат, і ґрунти підходили. Врешті хороший варіант знайшов на Житомирщині, де легкі піщані ґрунти, які нам потрібні, і достатнє зрошення. Тож у квітні ми переїхали у Малин», – розповідає Олександр Петрович. За словами аграрія, з собою він перевіз лише досвід. Але рук не опустив: з першого ж дня почав шукати однодумців та починати свій бізнес з нуля.
У третій сезон на новому місці Олександр вже вирощує суницю на 20 гектарах, 30 гектарів заклав під малину. Її урожай планує зібрати наступного року. А от суниця вже показує гарні результати. «Найбільша наша гордість – перші в Україні цьогоріч офіційно зареєстрували розсадник суниці садової. Її вирощуємо три сорти суспільного надбання: «хоней», «полка» та «зенга зенгана». А також придбали ліцензію на вирощування європейських сортів – «альби», «азії» та інших, які користуються попитом у нашій країні, – ділиться успіхами чоловік. – Будьмо відверті: саджанці суниці садової, які є в обігу у нашій державі, всі вони, вибачте за таке порівняння, інтелектуально крадені. Це неприпустимо, надто зважаючи на те, що ми збираємося увійти до Європейського Союзу. Наш розсадник хоч і невеликий, але повністю офіційний. Ми уклали ліцензійні угоди з низкою європейських селекціонерів та європейських компаній – власників сортів суниці. Виплачуємо їм роялті та винагороду за розповсюдження їхніх сортів. Ми зареєстровані в державному реєстрі сортів рослин України і вказали, які саме сорти маємо намір і будемо вирощувати. Проводимо всі аналізи ґрунту, сортової приналежності, товарних партій – все, як має бути за законом. Ми як розсадник співпрацюємо із низкою грецьких фірм. От, до речі, та суниця, яка була на наших ринках два-три місяці тому з Греції, вирощена з нашої розсади. Ми працюємо як на аутсорсі: робимо послуги для іноземних компаній з вирощування саджанців. Повірте, у них дуже високі вимоги до якості посадкового матеріалу. Ну і звісно ж, активно співпрацюємо з нашими українськими компаніями та фермерами».
Нині – гаряча пора, адже саме сезон збору ягід. І Олександр Сластін дає інтерв’ю дорогою до своїх суничних ділянок. Збирають їх старим класичним способом наймані працівники. Адже самому дати раду такій плантації важко. А от на розсаднику суниць умови догляду набагато жорсткіші. Господар каже, що між рядками навіть ходити не можна. Працівники лягають на спеціальні лежаки та руками вибирають бур’яни, обривають квіти, щоб рослина мала сильніший корінь та краще приживалася при пересадці. За словами фермера, крім спеціального обладнання, техніки, матеріалів та численних інших пристосувань, найголовніше, що потрібно для вирощування суниці, – це велике бажання.
«А що залишили вдома?» – таки ризикнула запитати про болюче. «Там залишив… минуле. Кілька разів за три роки повертався, але дуже важко бачити те, у що вкладав душу роками». Найбільшою підтримкою і опорою для фермера є його родина. А ще – він, як і раніше, хоче надихати інших, бути прикладом. І це дає впевненість у завтрашньому дні, дає сили рухатися вперед. Олександр Сластін переконаний: вихід завжди є. Адже майбутнє потрібно створювати власними руками, досвідом і вірити у нашу Перемогу.
