Ідея створення цього проєкту в Хмельницькому виникла в 2014, коли з’явилася нагальна потреба передавати різноманітні посилки військовим на передову. Протягом довгого часу “Волонтери Поділля” працювали в цьому напрямку. Проте згодом об’єм роботи знизився: в більшості випадків військові були забезпечені всім необхідним. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну проєкт «Волонтерська пошта» запрацював з новою силою.
Їжа, речі, засоби захисту, медицина, автомобілі та військове спорядження – потреби у лютому 2022 зросли в сотні разів як для діючих військових, так і для щойно створених бригад територіальної оборони.
«Тоді всі придбані нами авто для передової, ми відправляли з площі біля Хмельницької міської ради, – розповідає волонтер Віталій Підгайчук. – І не тільки багажники, а й пасажирські сидіння тих авто були просто забиті необхідними речами для наших військових. Проте за якийсь час на місце відправки почали періодично приходити родичі, друзі та знайомі військових, щоб також передати свої посилки. Розумієте, тоді у людей виникало багато питань: працює пошта чи ні, де кордони, де лінія фронту, де наші, а де «не наші»… А тут вони знали, куди конкретно прямує цей екіпаж і в яку частину. І, найголовніше те, що адресат точно отримає свій пакунок».
З цього моменту сформувалася місія волонтерської пошти – це можливість чітко відслідкувати потреби на фронті і доставляти необхідне тим, хто цього дійсно потребує. Це не «робота заради роботи», а дещо більше: спілкування з конкретними людьми, і, в якоюсь мірою турбота про кожного з них. Завдяки цьому зараз волонтери мають величезну мережу знайомств та співпрацюють з різними військовими частинами не лише Хмельницького.
Реалізація проєкту стала успішним прикладом згуртованості та тісної співпраці волонтерської організації та міської влади. В травні цього року «Волонтерська пошта» отримала відзнаку від Асоціації міст України та Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи.
Їжа, речі, засоби захисту, медицина, автомобілі та військове спорядження – потреби у лютому 2022 зросли в сотні разів як серед вже діючих військових, так і для щойно створених бригад територіальної оборони.
«Якщо ми не на фронті, ми маємо допомагати фронту. А які ще варіанти? Всі, як єдиний механізм, повинні працювати на Перемогу. Тут кожен з нас міг би собі знайти мільйон відмовок, щоб чогось не робити. Але я особисто для себе її знаходити не хочу», – говорить Віталій Підгайчук.
ЄДИНЕ МІСЦЕ
Першочергово вирішили облаштувати в Хмельницькому єдине місце для прийому посилок. Так з’явився хаб «Волонтерської пошти» по вулиці Кам’янецькій. Приймає посилки та формує замовлення одна людина, яка перебуває на своєму робочому місті постійно.
На передову в коробках одним рейсом їдуть і домашні смаколики з дитячими малюнками, і тепловізори з дронами та необхідними медичними засобами
Такий підхід дозволяє максимально контролювати кожен вантаж, відмічають волонтери, він точно не загубиться і потрапить до адресата. Раз на тиждень, зазвичай, у п’ятницю, всі зібрані пакунки вантажать у бус для відправки вздовж всієї лінії фронту. Туди, де не працює звичайна пошта або служби поштової доставки. Вантаж різний: “посилки з дому” для військових від родичів, друзів та знайомих, а також всі ті речі, які збирають для відправки на фронт волонтери з Хмельницького. Це “стандартні” запити у військовий час: на автомобілі, тактичну медицину, квадрокоптери та тепловізори. Придбати необхідне стає можливим завдяки постійній грошовій та волонтерській допомозі громадян, благодійників та меценатів.
ЛОГІСТИКА
“Три різних напрями – Харківська, Донецька та Запорізька області. А також безліч місць та міст між ними. Збоку здається, що доставити посилку просто. Але, насправді, це цілий комплекс дій та командної роботи волонтерів проєкту, – продовжує розповідати Віталій Підгайчук. Наприклад, окрім тих, хто приймає посилки, вантажить та, безпосередньо, доставляє машиною, є окремі люди, які відповідають за наявність пального. І часто це не тільки питання «в кількох літрах на дорогу для спринтера туди–назад», а й забезпечення пальним каравану придбаних та укомплектованих авто, які їдуть до військових на передову”.
Окрім тих, хто приймає посилки, вантажить та, безпосередньо, доставляє машиною, є багато волонтерів, які відповідають за різні напрямки роботи
Питаннями тих самих «бандеромобілів» також займаються конкретні волонтери: від закупівлі закордоном та доставки в Україну – до юридичного оформлення, їх технічного укомплектування та перефарбовування. Це і є злагоджена командна робота, яка дає результат.
«Цей механізм працює з 24 лютого і ще жодного разу ми не відмінили поїздку, навіть тоді, коли були скрутні часи з пальним. Також дуже важливо всі отримані посилки не просто швиденько завантажити у машину, а дотриматися правильності та послідовності при завантаженні», – зазначає Віталій Підгайчук. Особисто він керує напрямком забезпеченням військових дронами та тепловізорами.
Віталій Підгайчук керує напрямком забезпечення військових дронами та тепловізорами
Ця послідовність, насправді, складається з багатьох чинників. Необхідно точно знати що саме їде та куди, наскільки воно “крихке” та у якій точці маршруту цю посилку потрібно віддати. Окрім того, за місяці роботи проєкту, зі всієї Хмельницькій області з’явилися волонтери-партнери. Тепер посилки передають до Штабу з різних міст, або екіпаж забирає вантаж «по дорозі», прямуючи на схід чи південь. Всі ці моменти також необхідно врахувати, скомунікувати з людьми та занести правки в дорожню карту. Таким чином, волонтери знають хто, що і куди передає, а також конкретну кількість вантажів, для яких залишають вільне місце у бусику.
«Волонтерську пошту» доставляють за допомогою спеціально обладнаних “спринтерів”. Три машини та троє старших водіїв, які на виїздах контролюють всі процеси. Сама поїздка займає 3-4 дні, взимку ця кількість збільшується до 5. Погодні умови, кількість доставленого вантажу, маршрут слідування – ці поїздки дуже енергозатратні, зазначають у хабі, тому йде постійна співпраця волонтерів зі старшими водіями.
ЛЮДИ
Єдине місце розташування та налагоджена логістика не допоможуть створити успішний та важливо необхідний проєкт у військовий час ще без однієї складової – людей. Людей, які працюють разом та постійно вдосконалюють існуючу логістичну систему задля досягнення кращого результату.
Анна Маєвська в проєкті «Волонтерська пошта» відповідає за напрямок тактичної медицини. Отримує запити на необхідні речі, опрацьовує їх та займається пошуком і подальшою закупівлею. Важлива умова для неї – відправляти на передову тільки якісні та обов’язково сертифіковані засоби, які в потрібний момент зможуть врятувати життя.
Анна Маєвська в проєкті відповідає за тактичну медицину
Цей напрямок був дуже важливий від самого початку війни та залишається актуальним до сьогодення. Великі пакунки з тактичною медициною прямують до різних точок на фронті майже не щодня.
Протягом тижня посилки приймає людина на ресепшені, а далі естафету у свій позаробочий час переймає Ярослава Гранат. Вона є керівницею «Волонтерської пошти» і контролює весь процес загалом.
Внести дані в електроні таблиці, сформувати шляхові листи і розписати їх в парі з головними водіями екіпажу, – для неї такі об’єми роботи вже стали звичними. Дівчина розповідає, що і від самого початку працювати було зовсім не складно: вже були напрацювання від попереднього досвіду. А також була постійна підтримка та допомога від колег, адже кожен з них налаштований на максимально ефективний результат. Задля Перемоги.
Опрацьовує, вносить дані в електроні таблиці, робить шляхові листи і розписує їх в парі зі старшим водієм волонтерка Ярослава Гранат, керівниця проєкту «Волонтерська пошта»
За час роботи пошти було відправлена незлічена кількість пакунків та посилок.
«Пам’ятаю, мама передавала торт, бо був день народження в її сина. І також у нас колись передавали ціле відро маленьких карасиків для розведення, там було штук зі 100. Є, нажаль, категорія «складних посилок» – коли приїжджають передавати посилку військовому, а його побратими говорять, що він загинув. І ти везеш цю посилку назад, і маєш передзвонити в зворотному зв’язку до тих, хто передавав. У мене був такий випадок, я не знала, що тоді робити. В голові одне питання: чи знають рідні, що сталося, чи ще ні? Тоді я передзвонила. Жінка знала про загибель свого чоловіка і просто назвала адресу, за якою слід повернути посилку », – розповідає Ярослава Гранат.
Не може пригадати свою першу поїздку на «нульовку» один із трьох головних водіїв екіпажу – Олександр Дардур. Каже тільки, що складною для нього вона точно не була. До війни чоловік 15 років фермерував: вирощував пшеницю, сонях, ячмінь. Його фермерське господарство є до цього часу, правда, на окупованій території: точно не працює, та й не відомо, наскільки порозкрадали там техніку, розповідає Олександр.
Олександр Дардур – один із трьох головних водіїв екіпажу «Волонтерської пошти»
У Хмельницький чоловік приїхав зі своєю сім’єю до друга в гості за два дні до початку війни. З того часу залишився тут. Саме друг і запропонував стати водієм у волонтерських експедиціях, тим більше, що Донецьку область, як свою рідну, Олександр знає краще за місцевих.
Виїжджати з вантажем почав з червня минулого року, на початку з другом у парі, згодом вже очолював транспортну експедицію сам. Із цікавинок для пересічної людини, яка не була у прифронтових зонах, каже Олександр, можуть бути розповіді про те, коли стоїш машиною, а прилітає за п’ятсот метрів від тебе. Потім ти від’їжджаєш в інштй бік, бо тут “трохи неспокійно”, а на новому місті над тобою вже летять уламки від збитої ракети. Таких історій безліч, говорить чоловік, і, насправді, саме їх наявність і постійні «рейси» з вантажем, не дають можливості перелаштуватися на спокійне міське життя Хмельницького.
«Ми живемо цією роботою і не маємо вільного часу просто вийти «з військової тематики». Проте є те, що дійсно особисто мене зачіпає в цих подорожах – очі військових та слова подяки від них, коли ми їм привозимо посилки, особливо з дому, – розповідає Олександр Дардур. – Ясна річ, що допомога від волонтерів теж важлива, вони раді та знають, що цим будуть бити ворога. Але коли привозиш посилки від мами, жінки, малюнки від дітей, – бували і сльози, і наші сльози разом із ними. Тому що це історії про те, що батько рік не бачить власну дитину. А вона намалювала йому малюночок, ми доставили – це просто неоціненно, насправді».
Читайте також: Хмельничани влаштують забіг на підтримку спецпризначенців
