Чи достатньо ми знаємо про людей з аутизмом? Як правильно діяти батькам, коли цей невтішний діагноз спіткав їхню дитину? Дитячий аутизм – серйозне порушення розвитку нервової системи, від якого страждає, за різними даними, одна дитина зі 160-ти. Найчастіше хвороба дає про себе знати досить рано.
Головною особливістю аутизму є вибірковий інтелект. Тобто діти можуть бути сильні в математиці, музиці, малюванні, але при цьому набагато відставати від однолітків за іншими параметрами. Явище, коли аутист надзвичайно обдарований в якійсь галузі, називають савантизмом. Люди з таким видом аутичного розладу можуть зіграти мелодію, почувши її лише раз. Або намалювати картину, побачену раз, з точністю до півтонів.
Вам також може сподобатися
Історія Тетяни Усенко та її «особливої» донечки Марини схожа на історію багатьох сімей. «Поведінка Марини змінилась у два роки. До цього вона розвивалась, як і всі діти, – розповідає Тетяна. – Донька стала нервовою, на своє ім’я не реагувала, в очі не дивилася. У два з половиною роки Маринку віддали в дитячий садочок. Мали надію, що серед дітей зміниться її поведінка. Але ні… Першими помітили, що Марина не така, як всі, вихователі».
Відтоді Тетяна з дочкою почали проходити обстеження у різних фахівців, здавати аналізи… На жаль, невтішний діагноз підтвердився – ранній дитячий аутизм. Батьків цей діагноз, звичайно, шокував. Життя ніби застигло…
«Що робити? Як діяти? Як я мріяла і чекала, коли Маринка скаже хоч словечко. А про те, щоб вона щось робила, то я і не думала, і мріяти собі не дозволяла. Марина взагалі після двох років перестала говорити, просто або плакала, або «муркотіла», або кричала. Треба було щоразу прислухатися, щоб почути її голосочок. На різні шуми реакція була жахлива: плакала, кричала і закривала вуха. У три з половиною роки Маринці оформили групу інвалідності і встановили діагноз «сенсомоторна алалія важкого ступеня».
Трохи отямившись, батьки змогли таки взяти себе в руки, охолодити розум від емоцій та твердо вирішили почати діяти і робити все можливе, щоб дитина могла хоч трохи пристосуватись до життя в суспільстві. Почали водити доньку на оздоровчу фізкультуру, виконували вправи, завдячуючи тренеру, яка до дітей ставилася з любов’ю, але й водночас суворо. І це пішло на користь. Ще дуже допомогла реабілітація в санаторіях. «Якось нас Господь сам направляв на правильний шлях: коли Марині було приблизно сім років, психолог сказала, що треба розробляти моторику рук та пальців. І відтоді почалося ліплення. Донька ліпила фігурки тварин, машинки, потяги, тортики…»
У вісім років дівчинка почала відвідувати у Рівному навчально-реабілітаційний центр «Особлива дитина». За рік навчання у спецзакладі почалися суттєві зрушення: Марина навчилася сидіти на уроках, почала писати в зошиті, читати, навіть вчити вірші.
Звісно, з навчанням не все легко, Марина не відмінниця, але успіхи є. Ще у початкових класах перша вчителька звернула увагу на те, як дівчинка ліпить, і запропонувала взяти участь у шкільній виставці. І якраз того дня, коли проводилась виставка, приїхали до школи гості з Польщі – фахівці, які вивчали проблеми аутистів. Вони побачили її роботи, познайомились з Мариною.
У школі щороку в грудні проводять захід «Червона доріжка», де нагороджують дітей за їхні досягнення. І Марина має вже аж п’ять таких нагород. І це, безсумнівно, лише початок. Талановита дівчина бере активну участь у різних конкурсах, проєктах, ярмарках… «Якось у Рівному проводився проєкт «Домалюй промінчик зірочці», – зазначає мама Марини. – У ньому брали участь четверо дівчат з інвалідністю. Там Маринка ліпила головних героїв з пластиліну до відеоанімації. Доньці завжди подобалося ліпити».
А нещодавно мама почала помічати, як відповідально донька почала підходити до своїх виробів: кожній дрібничці приділяє багато часу, докладає зусиль, дотримується абсолютної точності, дуже ретельно виліплює всі деталі. «Раніше за годину могла виготовити десь із 20 фігурок, тепер – одну-дві. І навіть якщо вона десь щось пропустила і фігурка з полімерної глини вже запеклась, то все одно доліпить і попросить: «Мамо, – в духовку!»
Маринка не тільки ліпить з пластиліну і полімерної глини, але й кілька років тому взялася за пензлик. Це теж стало неабиякою несподіванкою для рідних і навіть для самої дитини. Почала малювати під час пандемії коронавірусу, коли магазини були зачинені і полімерної глини не було можливості придбати. Так само відповідально дівчина ставиться і до малювання. Ідеї бере з інтернету: яка техніка, чим малювати, що можна використовувати – все вона вирішує самостійно. Буває, малює і начебто дивиться на оригінал, але малюнок виходить зовсім інший, з іншим колоритом, з іншими барвами. Потрохи виробляється, як-то кажуть, «власний почерк».
Зараз у доробку дівчини налічується понад тисяча різноманітних авторських робіт. Серед них статуетки, фігурки, магнітики на холодильник, чашки, брелоки… А художніх робіт – не злічити, і всі на різну тематику: є фантастичні, мультяшні герої, собачки, котики, коні, єдинороги, дракони з безліччю дрібних деталей, козаки, патріотичні сердечка тощо. Малюнки також дуже різноманітні, але усі вони сповнені тепла і доброти. У творчості Маринки переданий весь багатий і різноманітний внутрішній світ, уся доброта її сердечка. Деякі роботи цієї унікальної дівчини були навіть представлені за кордоном на благодійних ярмарках. А гроші з їх продажу витратили на потреби та допомогу ЗСУ.
Зараз Марина навчається у 9 класі, більш-менш розуміє звернену мову, може виконувати різні прохання. Вміє представлятися, позувати на камеру, не боїться людей, проводить майстер-класи та радісно усміхається, коли її фотографують, проявляє різні емоції. А це для «особливої» дитини неабиякі зрушення та досягнення. Звичайно, є свої нюанси в поведінці. Все ще боїться гучних звуків, та й удома сама не залишається, хтось із рідних завжди має бути поряд.
Тетяна заохочує всіх батьків, які мають «особливих» дітей, шукати той промінчик, той хист у своєї дитини, намагатися розпалювати ту іскринку таланту, яка жевріє всередині маленької душі, і в жодному разі не втрачати віри та надії на краще. У кожної дитини як унікальної особистості є крила. Важливо про це завжди пам’ятати!
Мар’яна ДАНИЛЮК.
