Вам також може сподобатися
П’ятирічна Іринка Місюра часто задивляється у небо. Знає, там зірочками світять їй такі любимі Льоша і Саша, мамині і татові брати. У Олександра, її хрещеного батька, якому тепер назавжди 25, у лютому народиться син. Хлоп’я лише із теплих розповідей найрідніших знатиме про татові непідробні доброту і людяність, порядність і щирість, про те, як він чекав його народження і як любив життя. 30-річний Олексій уже планував закінчувати зі службою, якій присвятив роки, і мріяв про створення сім’ї, народження дітей.
Нині Іринка з батьками мешкає у Хмельницькому. Позаду пекло окупації, звірства орків, життя у підвалах, тяжкі митарства виїзду з рідної домівки. У найближчих мріях-планах родини – похоронити врешті хлопців на рідній Херсощині. Допоки ж тіло Олексія Чернявського з позивним «Мирний», який загинув 20 березня 22-го під час евакуації поранених на «Азовсталь», не ідентифіковане. Прах Олександра Місюри, «Бухгалтера», який поліг під Бахмутом 12 серпня 2023 року, зберігається у банку.
Гордився тим, що він азовець
«Олексій змалку був мені і татом, і мамою, і вчителем, і тренером, – розповідає про середнього брата молодша сестра Анастасія. – Батьки майже весь час на роботах, у нас, дітей вистачало обов’язків по господарству. А старші ще й мене бавили. Олексій змушував мене займатися спортом на змайстрованих ним удома брусах та турніках, адже самотренуванням займався завжди. Залюбки катав на мототехніці, якою дуже захоплювався. Неймовірно добрий і стриманий, він все ж старався виховувати сестричку строго. Він просто завжди і повністю присвячував себе рідним. Мав неймовірне почуття гумору. Ми досі цитуємо його фразеологізми на всякі випадки життя. Брат душі не чув і буквально розчинявся у своїх племінниках, трьох сестриних дітях, одного з яких хрестив, і моїй Іринці. Похресник – його точна копія, як так вдатися можна, дивуємося. Дуже любив тварин, навіть на передовій їх прихищав завжди».
Олексій душі не чув у своїх племінниках
Після строкової служби, Олексій Чернявський трішки попрацював у службі охорони й пішов в АТО. «Ти випадково не у шпиталі?» – запитала ненька, послухавши материнське серця й дивуючись, що син часто у мережі. Про поранення справжній чоловік рідним не сказав. Як і ніколи не розказував про страшні воєнні будні. У 2017-му Олексій з неймовірною гордістю поповнив лави «Азову». Вдома бував нечасто. Планував уже завершувати з військовою службою… Востаннє вся родина зібралася разом на Новий 22-ий рік. Льоха приїхав на щойно придбаній давно омріяній БМВ. Шкода, що так і не встиг наїздитися нею.
Такі обійми нині у Іринки з Олексієм
«Це салюти, донечко», – пробувала заспокоїти чотирирічну Іринку Анастасія того фатального світанку 2024-го. Постійні заграви, прильоти, обстріли, життя у підвалах, голод, холод, страшні звірства, що чинили рашисти щоднини. Місюри були впевнені, що це швидко минеться, тому не виїздили. Настя дуже переживала за брата. Відлягало від серця, коли бодай зрідка бачила позначку «у мережі». Олексій писав звичне: «Все добре». Почуте в слухавці фатальне «Льохи більше нема» перевернуло світ і врешті змусило шукати шляхи виїзду з рідної домівки. Він, з’ясувалося згодом, визвався тримати в кузові машини голову важко пораненого побратима. Скинута літаком бомба шансів не залишила.
«Знадобився місяць, щоб знайти безпечний шлях. В одній машині їхала сестра з трьома дітьми, а в другій — я з чоловіком і донькою. Недалеко йшли бої, тому більшість блокпостів були порожні, нас зупиняли на дев’ятьох. А вже через тиждень виїжджали батьки чоловіка разом з братом, то їх і з автівки виводили, і роздягали, і телефони перевіряли. Й блокпостів вже було десь 25».
Тіло Героя рідні мріють поховати на батьківщині
«Бухгалтер» вчився у Британії
«Нашу Іринку хрестили моя сестра і чоловіків брат, – розповідає Анастасія. – Так знаково: обоє Олександри, ще й храм це ймення має. Сашко з самісінького народження втілював у життя всі примхи своєї похресниці, балуючи її дорогими подарунками, граючись у всеможливі ігри. А взагалі, за сім років, що я у цій родині, жодного разу не чула, аби він розсердився чи криве слово комусь сказав. Він був надзвичайним добряком і дуже розумним. Отримав бакалаврський й магістерський дипломи з відзнаками за спеціальністю «Облік і оподаткування». Займався науково-дослідною роботою. Став переможцем Всеукраїнської олімпіади з фахових дисциплін. Так пояснюється й позивний – «Бухгалтер». Зі своєю дружиною Інною Сашко ходив до одних садочка й класу. А коли стали зустрічатися, щомісяця на те число коханій подарунки дарував. Він був надзвичайно турботливим й уважним, чуйним і веселим, справжнім».
Захищати країну Сашко пішов з Тернопільщини, сюди приїхали з окупованої домівки до родичів дружини. 9 липня закохані розписалися. Спочатку Місюру відправили на навчання у Львівську область, потім до Великої Британії.
Олександр дуже любив свою кохану Інну
Минулорічного жовтня боєць став старшим навідником до протитанкового батальйону Третьої окремої штурмової бригади. Він володів майже всіма видами зброї та залюбки навчав інших. 22 травня 2023 року Олександр Місюра відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Хрест хоробрих».
«Санька зробив нам сюрприз – приїхав на мій день народження і їхню з Інною річницю весілля, – розповідає Анастасія. – Подарував похресниці ноутбук, мотивувавши, що тій скоро до школи. Як він радів, що дружина вагітна! Як він чекав народження дитини! 11 серпня він ще говорив з мамою і дружиною, написав їй, що кохає. …Мені подзвонила мама-свекруха. Другий раз почути таку трагічну звістку, було в рази больніше, це ніби різали тебе по свіжій рані. Проте я мусила триматися, на той момент ми забрали до себе з окупації 70-річну бабусю хлопців. Я дзвонила у швидку, питала, як їй повідомити. Вдома ж ще маленька Іринка, чоловік тоді був на навчанні в Одесі».
Своїй хрещенниці він завжди догоджав
17 серпня рідні попрощалися з героєм у київському крематорії. Його поховають на батьківщині, проте поки що там не вщухають обстріли. Свекор Анастасії після лікування осколкового поранення знову повернувся на позиції, під Бахмут. Свекруха проживає з невісткою, якій у лютому народжувати, все ще на Тернопільщині.
Прах Олексія чекає поховання у рідній землі
«Я дякую хмельницькій владі, зокрема міському голові Олександру Симчишину, що присвоїли моєму брату Олексію Чернявському, хоч не місцевий, звання почесного громадянина міста. Що є він на світлинах на Алеї Героїв, що хоч сюди можна прийти поплакати, все йому розказати, принести квіти. Але неймовірно крає серце, що його тіло десь, досі не поховане…».
