У грудні 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку зв’язок із Дмитром раптово обірвався. Відтоді родина шукає його і щотижня виходить на акції підтримки сімей безвісти зниклих Захисників.
Хмельницький для Дмитра Добровольського – це місто, де він народився, зростав та вперше закохався… А ріс Дмитро активним, позитивним та чуйним хлопцем. Після закінчення школи здобув фах автомеханіка в профтехучилищі і працював із технікою. Одночасно з навчанням і роботою завжди знаходив місце для спорту. Футбол та бокс були частиною його життя.
На захист країни Дмитро став, коли росія вела ще неоголошену війну на українському сході. З початком повномасштабного вторгнення продовжив службу. «Він дуже любив бокс, життя та Україну. Ще до повномасштабної війни він був в АТО, а коли все почалося – уже був у строю…» – розповідає сестра Захисника Вікторія Добровольська.
За словами сестри, попри різницю у десять років, вони із Дмитром були дуже близькими в дитинстві. Вона згадує про спільні прогулянки та походи на футбольне поле. Згадує, як брат завжди був поруч у важкі моменти.
Дмитро служив у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади, виконував бойові завдання на Донеччині – зокрема в районі Бахмута та Яковлівки. У грудні 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку зв’язок із Дмитром обірвався. Раніше вже таке було, заспокоювали себе рідні. Втім спокою вони не мали. Адже згодом дізналися від знайомих, що ситуація на позиціях тоді була надзвичайно складною. «Сказали, що там дуже бомбили і що зв’язок із ним зник», – пригадує Вікторія.
Звістка про зникнення Дмитра стала для родини важким випробуванням, яке розтягнулося на понад чотири роки. Дмитра офіційно визнали безвісти зниклим 19 грудня 2022 року. Після зникнення воїна родина почала довгий шлях пошуків. Вони зверталися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного комітету Червоного Хреста, до пошукових ініціатив і волонтерських спільнот. Кожне звернення ставало спробою знайти хоча б найменший слід. Однак відповіді не приносили нових відомостей. Інформації про долю Дмитра досі немає, і родина продовжує жити між очікуванням і надією.
Попри це, рідні не припиняють пошуків і підтримують одне одного. Щоп’ятниці вони виходять на акції у Хмельницькому, а також їздять до інших міст. «Це підтримка, вона об’єднує. Так легше переживати разом», – каже сестра.
На таких акціях родина познайомилася з іншими сім’ями безвісти зниклих військових і продовжує триматися спільноти, яка допомагає не втрачати надії. На Алеї надії в Хмельницькому також розміщене фото Дмитра – як нагадування про Захисника, якого чекають удома. Живим.
Катерина КОРНІЙЧУК.
