Хмельничанин Сергій Шевчук одягнув військову форму задовго до повномасштабного вторгнення. Протягом 2014-2015 років охороняв важливі стратегічні об’єкти в Чорнобильській зоні.
«Чоловік завжди був дуже дисциплінованим, цілеспрямованим, – згадує про коханого дружина Юлія. – Любив порядок. Не терпів несправедливість. Він не міг бути осторонь, коли на нашу землю прийшов ворог».
Вам також може сподобатися
Він народився 11 жовтня 1991 року в Чернелівці, що на Деражнянщині. Пізніше з родиною переїхав до Радівців, де й закінчив школу. Здобув комп’ютерну спеціальність у Вінницькому технічному коледжі, відслужив строкову службу.
«З дитинства Сергій захоплювався спортом. Жив футболом. Спочатку тренувався на сільських стадіонах, а дорослим грав у футбольному клубі «Буг». Мав чудову спортивну форму. Тож і роботу собі знаходив відповідну: працював охоронцем у торговому центрі, потім у воєнізованій охороні залізничного вокзалу, у пожежному депо. Але думки про військову службу все частіше змушували замислюватися над майбутнім. Тим більше – в країні тривала війна. І врешті у 2020 році Сергій вирішив стати на захист України. Як і мріяв, став спецпризначенцем, пройшовши всі етапи суворого відбору. У Старобільську на Луганщині зустрів повномасштабне вторгнення. А як відлуння про улюблене хобі взяв собі позивний на честь відомого футболіста – «Пеле», – каже Юлія.
Військовий шлях Сергій розпочав зі звання старшого солдата. Воював на Луганщині, Донеччині, Сумщині, Харківщині.
Дружина розповіла, що чоловік у складі групи спеціального призначення виконував розвідувальні та пошукові завдання, виявляв маршрути та райони активності ворога, забезпечуючи підрозділи актуальною інформацією для точних і результативних дій. Під час звільнення територій Сумської області «Пілє» діяв у зонах підвищеної небезпеки, працюючи в замінованих районах та складних умовах. Також виконував завдання з перевірки будівель, підвалів і укриттів; виявлення диверсійних груп; пошуку та знешкодження вибухових пасток.
«Його дії забезпечували безпеку військових і цивільного населення. Під час одного з бойових виходів на Сумщині зав’язався ближній бій, унаслідок якого загинув побратим. Тоді, перебуваючи під щільним вогнем, Сергій зберіг самоконтроль, зайняв вигідне укриття та прицільним вогнем стримав противника, давши групі час стабілізувати обстановку. Після цього, ризикуючи власним життям, хлопці забрали тіло побратима, не залишивши його на полі бою», – додає Юлія.
Крім того, на Донеччині, в умовах виснажливих позиційних боїв, старший сержант Шевчук проявив виняткову майстерність як снайпер. У неодноразових бойових епізодах точним вогнем зривав приховане висування противника, дезорганізовував ворожі групи, змушував противника відступати. Завдяки його діям наша оборона була міцною і не мала втрат.
На Харківському напрямку «Пеле» діяв у складі штурмових і пошукових груп, протидіяв диверсіям противника. У складних умовах лісистої місцевості та міського бою вчасно виявляв рух ворога, рішуче діяв під час штурмів і зачисток, прикривав побратимів, організовував зайняття вигідних позицій. Це дозволяло виконувати бойові завдання результативно.
На новому етапі війни Сергій опанував фах оператора безпілотних літальних апаратів. Його команда проводила тривалу повітряну розвідку, виявляла підготовку штурмових дій противника, завдавала точних ударів по ворожих цілях. Ці дії зривали штурми, знижували активність ворога та зберігали життя особового складу.
Згодом завдяки успішному бойовому досвіду та здатності вести людей у найскладніших умовах «Пеле» призначили заступником командира групи.
«Востаннє ми бачилися з Сергієм 1 грудня 2025 року, коли він після ротації повертався на війну. А перед тим, у жовтні торік, він здійснив нашу давню мрію – повіз на море за кордон. І я, і діти вперше побачили море. Тато вчив сина і донечку плавати, ми каталися на верблюдах. Малеча досі згадує той чудовий відпочинок, часто переглядають відео… А потім Сергія не стало. Через тиждень, як поїхав на схід, 8 грудня він не повернувся із завдання. Як мені повідомили, в останньому бою на Донеччині, під час ударно-пошукових дій у зруйнованій забудові старший сержант Шевчук вступив у вогневий контакт з противником та отримав поранення, несумісні з життям. Через пожежу та критичні умови доступ до місця його перебування став неможливим. Проте побратимам вдалося забрати тіло та назавжди повернути додому», – не може змиритися з важкою втратою дружина.
Сергія Шевчука поховали на Алеї Героїв у Хмельницькому. В місті, де останні роки жив із родиною. У Героя залишилися дружина, шестирічна донечка і трирічний син, батьки та брат, який нині теж захищає Україну від рашистів. Герою відтепер назавжди 34 роки. Сили жити далі Юлії дають дітки. Заради них, заради світлої пам’яті про коханого чоловіка жінка створила петицію про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) її Сергію, її Захиснику. І просить усіх небайдужих підтримати її у такій надважливій справі.
