Вам також може сподобатися
Нахабний квітневий вітер зазирає в обличчя перехожих, які кудись поспішають. І хоч світить весняне сонце, але якось скупо дарує людям тепло. А так хочеться цього тепла – справжнього, весняного.
На невеличкому міському базарі вирує торгівля. Ніхто не звертає уваги на безжальний вітер, який чомусь сьогодні аж надто сердитий. У базарному гаморі кожен зайнятий. Огрядна червонощока жінка продає заморські плоди: банани, апельсини, хурму і ще багато чого вітамінного. Черги, щоправда, біля її ятки нема. Тому вона раз по раз вигукує, що в неї дуже свіжі солодкі апельсини. Та, мабуть, сьогодні не її день, бо мало хто купує ті фрукти.
Продавчиня старанно виклала на ваги гіркою жовті, аж гарячі від кольору апельсини. Підходить чоловік. З погляду на нього стає зрозуміло, що гроші має, що для нього апельсини – не розкіш, а повсякденний продукт. Продавчиня виважила йому соковиті плоди. І ось вони опинилися у покупця, який недбало вкинув їх у пакет. Хруснули новенькі купюри у руках. Ще мить – і чоловік так само недбало, навіть не рахуючи, вкинув решту у шкіряний гаманець. І знову дзвінкий голос продавчині нагадав, що в неї найсолодші апельсини. Та якось неохоче підходять покупці, і так само неохоче йдуть – ціни, бач, кусаються.
Серед базарного натовпу майже не помітно самотню літню жінку. Аж ось і вона підійшла до фруктової ятки. На ній не зовсім нова куфайка, проте чиста й охайна. В руках у жінки невеликий кошик. З-під куфайки, ніби соромлячись, визирає фартух з дрібними квіточками.
- Що бажаєте? – звернулась до неї червонощока продавчиня.
- Та мені б кілька апельсинів для онука, в лікарні він, – несміливо мовила бабуся. – Солоденьких зважте, він їх дуже любить.
- Вони всі солоденькі, – відрізала продавчиня і поклала на ваги два. Бабуся наготувала кошика, щоб покласти заморські дари.
- Гроші спочатку платіть, – почувся знову голос продавчині.
Старенька дістала з кишені білий вузлик і почала повільно його розв’язувати. У вузлику забряжчали гроші. Подала продавчині. Та запитально подивилася на жінку і кинула:
- Ще стільки ж треба.
– У мене більше немає, – тихо мовила бабуся.
- Нема, то що Ви хочете? Даремно ж нічого не дають, – відрізала продавчиня.
Бабуся дбайливо згребла монетки і так же дбайливо почала зав’язувати вузлик. Так і не вдалося їй купити апельсинів для онука. А так хотілося, щоб ці сонячно-гарячі плоди покращили самопочуття і настрій онуку, який зараз лікує рани, що отримав на війні.
А весняний різкий вітер не звертав уваги на житейські проблеми перехожих, покупців. Та чомусь раптом розсердився і війнув так шалено, що охайно складена гірка апельсинів покотилася з ваг. Солодкі плоди розсипалися далеко по асфальту, немов поспішали до хворого онука, який так їх любить.
Аліна СЛЮТА.
