Вам також може сподобатися
Авторські ляльки-мотанки Тетяни Мартинової з Переяслава, що на Київщині, нині знайшли чільне місце у багатьох країнах світу. Українських берегинь роду щира патріотка почала виготовляти у 2014-му, з початком Майдану. Кожна з понад 160-ти її робіт полонить самобутністю, вражає майстерністю, дивує філігранністю вишитих візерунків. До прикладу, плахти мотанок «Україна нездоланна» і «Україна нескорена» хизуються хрещатими вкрапленнями пікселю, блузки ж – автентичні, щедро всипані традиційним візерунком, а віночкам із намистом найвибагливіша модниця позаздрить. Саме її мотанка стала окрасою графічних антивоєнних плакатів, що готував один з її синів для виставки у Берліні.
Ця творчість – не лише своєрідне зізнання в любові Україні, а й змога нарешті реалізувати дитячу мрію – вишивати. Викладачка кафедри журналістики Національного авіаційного університету, кандидат філософських наук, вийшовши на заслужений відпочинок, змогла присвятити себе творчості.
З початком повномасштабного вторгнення бажання займатися прекрасним, як і у більшості свідомих українців, зникло. Дві ляльки-мотанки народилися з-під її рук за ці два роки. Намагалася бути корисною суспільству, Захисникам. Донатила. Наприкінці минулорічного грудня у соцмережі натрапила на заклик голови волонтерського об’єднання «Переяслав» Жанни Федорук, мовляв, бійці потребують теплих шапочок. «Набрала Жанну, – розповідає, – вони ж бо такі молодці, з перших днів війни забезпечують воїнів і одягом, й обладнанням, й амуніцією. Розпитала, які шапочки потрібні. З напівшерсті гачком виплела дві. Занесла до волонтерського штабу, щоб глянули, чи підходять. Коли ж мене запевнили, що це саме те, що треба, і за товщиною, і за якістю, і за зручністю, стала плести щодня по шапочці. Згодом – по дві. Розуміючи, що моя робота потрібна, – по три. Відпочинок відклала на після Перемоги». Бійці потребували балаклавів. Виплела дві суцільні. Попросила сина випробувати. Вони виявилися неефективними: на морозі від конденсату виріб швидко мокрів. Тож шляхом накладення одних інтернетівських методик на інші врешті винайшла свою – з сіточкою для носа й губ. «Розроблена мною балаклава вийшла у стилі Дарт Вейдера», – усміхається жінка.
На вісім виробів йшло шість мотків ниток. Спочатку на пряжу витратила свої заощадження. Згодом підсобив чоловік, тоді – сини. «До пенсії ще було далеко, – пригадує Тетяна Євгеніївна, яка на той момент уже сплела 43 вироби, – тож звернулася до своїх колег. Завкафедрою, моя подруга, написала у повідомленні: «Ловіть гроші на нитки». Я подумала, на кілька мотків. Вони ж скинули 9 тисяч гривень. Збагнула: уже не вистачає рук. Я родом із Наркевичів, що на Поділлі. Виїхала звідти семикласницею. Ви не уявляєте моєї радості, коли через 50 років мене через соцмережі розшукали мої однокласники! І ось три роки тому я поїхала на зустріч із ними. Відтоді їжджу щороку. А скоро організуємозустріч в’язальниць, бо саме тут зорганізувався наш, так би мовити, підрозділ».
Тетяна Мартинова зателефонувала колишній вчительці англійської мови з Наркевичів, своїй однокласниці Тетяні Кравчук. Та одразу погодилася допомогти, лише переймалася, бо й забула, коли гачок в руках тримала. «Я надішлю тобі відеоуроки, скину розроблені методики, гачки й нитки», – підбадьорила подруга. Тетяна Григорівна долучила до такої корисної місії також свою невістку Ірину, яка живе у Києві, дружину однокласника (який, до речі, теж охоче задонатив на нитки) Марію Ткачук. Охоче доєдналися теперішні й колишні учні Тетяни Григорівни та їхні мами, а також жительки сусідньої Личівки. «За менш ніж місяць, – констатує жінка, – ми використали 78 мотків ниток, виплели 41 балаклаву, 22 шапочки й 10 пар рукавиць. Я стаю до роботи о шостій ранку. Це ж те, що треба вже і терміново. Кожен з нас на своєму місці мусить наближати Перемогу. Балаклави мають відповідати нашому «внутрішньоприйнятому» стандарту, тож міряю кожну на себе й звітую Тані в Переяслав, що все відповідає нормі».
На уроках трудового навчання шестикласники Наркевицької школи під егідою вчительки з цього предмета Алли Машталер виготовляли янголят й писали Захисникам листи. Обереги з дитячими посланнями вкладали в кожну шапочку й балаклаву. «Наш в’язальний батальйон в різних куточках рідної країни, – каже його організаторка Тетяна Мартинова. – Назвали ми його «Зігріємо воїнів разом». І не втомимося бути корисними до самісінької Перемоги. А найвища нагорода для нас – коли наш виріб зігріває Захисника чи Захисницю домашнім затишком, любов’ю і теплом, адже саме з такими почуттями сідаємо за роботу».
