Вам також може сподобатися
Всеньке літо бабусі Наді додавалося клопотів у кільканадцять разів. Мало того, що треба було давати раду свиням, худобі, птаству, ще й зо двадцять соток городу доводити до пуття, щодня ходити на роботу, то ще й глядіти п’ятирічну онучку Марійку, котру син з невісткою привозили з міста в село.
Коли вже не по одному колу дівчинка пройшла усіх сусідів-доглядальників та вчергове влаштувала вранішню істерику, баба Надя таки вирішила взяти малу зі собою в сільський магазин, де працювала. В надії, що серед робочого дня не доведеться аврально повертатися додому через капризування онучки.
Дорога з хутора, де мешкали, до центру села була неблизькою. Зо два кілометри ґрунтовою дорогою, збиваючи ногами хмари пилюки, – це ще доволі гарний аналог того ж шляху після дощу. Дівчинка з радістю поринула у світ сільських буднів: десь збирали на пасовище череду корів, підганяючи рогатих до гурту; хтось відчиняв ворота, випускаючи до ставу голосну зграю гусей; попереду відробляли хазяйські харчі свійські собаки, біжучи за підводою, на якій височіли бідони зі свіжим молоком… Їх спустили на ніч та ще не встигли поприв’язувати на подвір’ях.
Обережно переступаючи ціпки, на яких поприпинали телят, бабуся з онучкою поспішають далі. Старша наставляє: «Ось бачиш, теля може побігти, потягти ціпок, і ти впадеш, поб’єшся. Тому треба дивитися, щоб воно спокійно стояло, не стрибало. І ти ступай тихо, обережно – не полохай».
Обіч стежки, якою подорожні минають баюри на дорозі, росте купа різноцвітів і запашних трав. Бабуся на ходу торкається біленької квітучої шапочки: «Ось бачиш, це кмин. Розітри у руці кілька квіточок, понюхай, як вони гарно пахнуть. А коли з них утвориться насіння, його зберуть і додадуть до тіста, з якого випікатимуть хліб». Затим вона розповість малій про синьоокі незабудки, які причаїлися поблизу джерела. Ці дрібненькі квіточки Марійка вже бачила. У родинному альбомі бабуся зберігає гілочку засушених. Їх колись подарував її чоловік, покійний дідусь Василь…
На кілька хвилин, щоразу квапливо поглядаючи на годинник, баба Надя змушена зупинитися на місточку, під яким протікає невеличка річечка. Марійка мусить побачити і порахувати зелених жаб, що гріються на камінцях. А далі перед ними нове випробування – довжелезний горбок, яким дорога підіймається наче до неба. Щоб якось відволікти онучку від крутого підйому, жінка починає розповідати про людей, які живуть на цій вулиці. Багатьох з них дівчинка вже знала: баба Дунька – дідова сестра, дядько Степан – бригадир, його можна по кілька разів зустріти на хуторі…
Тут Марійку більше цікавили кущі з дрібненькими листочками. Коли їх квіти перецвітають, утворюються тоненькі стручки. Вибравши з них насіння та наслинивши зелені краї, можна отримати свистульку. Їх на вулиці вміє робити кожна дитина. Але поки що стручків не видно, і дівчинка переключається на здоровенного пса за чиїмось парканом. «Не бійся, він не перескочить сюди. Погавкає та й перестане», – заспокоює бабуся.
Нарешті вулиця залишається позаду, а довкола – з височини – відкривається чудова панорама з виглядом на село, густий ліс неподалік, ниву, шлях, невеличкий ставочок в долині та ледь помітну на горизонті залізницю. Марійка пам’ятає, як разом з батьками не раз доводилося нею подорожувати…
Чергові враження дівчинка отримує вже поблизу ферми. Через дерев’яний паркан блудить у пошуках соковитої трави колгоспна худоба, їздові на конях завозять у довжелезні ферми фіри мішанки – зеленого корму. А на дротах, що тягнуться між стовпами, радісно співаючи, зустрічають сонечко гірлянди ластівок. «Це ж скільки пташечок тут сидить? – примруживши око, запитує бабуся. – Мабуть зо сто, а то й двісті…» Марійка починає рахувати: «Одна, дві, три, чотири, п’ять…» І, збившись, бо одна пташка раптом пурхнула зі свого місця, підсумовує: «Ага, багато їх дуже».
У зелені горіхів, верби та духмяної акації нарешті показується магазин. Марійка аж підстрибує від радості, коли його бачить. Перед входом на лавочці вже чекають свіженького хліба та різних наїдків кілька жінок і чоловіків. Баба Надя відчиняє величезну колодку, і починається ще один робочий трудодень…
