Сьогодні до цивільного життя повертається чимало ветеранів. Повертаються люди, які пережили пекло, які бачили смерть, загибель побратимів, які втратили здоров’я, залишилися без кінцівок, незрячими… І дуже часто їм потрібна фахова психологічна допомога. Про проблеми, з якими найчастіше звертаються ветерани,– розмова з Павлом Молчанюком, клінічним психологом рекреаційного центру «Берег надії», практичним психологом Центру психологічної підтримки «Razom з тобою», учасником бойових дій. – Павле Броніславовичу, Ви розумієте людей, котрі пройшли крізь горнило війни, і через призму власного бойового досвіду. Адже з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно взяли до рук зброю.
– Моя війна почалась в перших числах березня 2022 року на Київщині. Потім – Чорнобильська зона, Донбас… А в 2023-му – знову Чорнобиль, бо тоді була загроза повторного нападу з боку Білорусі. На жаль, через погіршення здоров’я навесні був звільнений зі служби. Певний час сам себе приводив до тями. І оскільки я вже мав певний рівень психологічної освіти, вирішив його підвищити. Тож закінчив магістратуру Хмельницького національного університету. Ще під час навчання, у 2023 році, часто зустрічався з військовими, з різними волонтерськими організаціями і зрозумів, що мені насправді дуже подобається допомагати іншим. Відтоді й займаюся реабілітацією військових.
Вам також може сподобатися
– З чим найчастіше звертаються ветерани?
– Перш за все, як правило, приходять з певними проблемами адаптації по прибуттю додому з фронту чи, наприклад, після шпиталю, після поранень. Як саме зустріла сім’я, які були очікування у ветерана чи ветеранки, з чим вони зіштовхнулися в реальності. Зараз, на жаль, особлива тема – велика кількість розлучень в сім’ях військових. Дуже часто це пов’язано з тим, що тривалий час дружина, діти жили за кордоном, рідко бачилися. І ось ця відстань, час, недоговореність дуже впливають на сімейні стосунки. В них немає вже спільних тем, вони не знають, про що говорити. І це, до речі, стосується не тільки тих чоловіків чи жінок, хто за кордоном, а і тих, хто тут. Є певні проблеми з дітьми, які часто не бачать батька чи мати і через багато обставин іноді втрачається певний зв’язок.
– Нерідко військові скаржаться на безсоння…
–Питання втрати сну також зараз дуже розповсюджена проблема. Бо дуже часто ветерани, які повертаються з фронту, зіштовхуються з певними емоційними тригерами, які не дають спати. Це спогади про травматичні події, про втрати товаришів. А також турбують фантомні болі після поранень, контузії, мінно-вибухові травми, переживання через втрату кінцівок тощо. Зараз почастішали випадки відновлення психоемоційного стану. Комплексно: медикаментозно і психологічно. Не можна не згадати в цьому контексті такий діагноз, як ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. До прикладу, травматична подія сталась пів року тому, а наслідки тривають доволі довго. Накривають спогади, ніби знову воїн опиняється в тому місці, в той момент, коли трапилось жахливе. Певні тригери можуть з’являтися, коли, наприклад, поруч проїде машина, мотоцикл з дуже різким звуком.
На фото: Павло Молчанюк є учасником арттерапевтичного театрального проєкту. З виставою «НАСскрізь» разом з іншими ветеранами їздять Україною. Нещодавно своє мистецтво представляли ще й у Польщі. Фото з архіву фахівця.
– Що відбувається з людиною в таких випадках? Яка може бути реакція?
–Все дуже індивідуально. Може завмерти або навпаки – ховатись, може кричати, кудись бігти, йти… В людини підвищується серцебиття, тиск. Може настати прострація – нерозуміння, де перебуває. Може тіпати, може навіть бути епілептичний напад.
– Коли людина повертається додому після зони бойових дій, у чому може бути складність стосунків між рідними?
– Перш за все – їй треба дати трішки часу, щоб прийти до тями: відіспатись, зрозуміти, де вона перебуває. Бо людина наче повернулась з фронту фізично, але розумом і, скажімо, певними інстинктами, емоціями – ще там, на фронті. Тому дуже важливо не смикати, не навантажувати людину. Не влаштовувати гучних застіль. Тим більше з алкоголем. Краще дайте їй побути в тиші, виспатись. Наші хлопці і дівчата, які повертаються з фронту, відчувають максимальне виснаження. Дуже часто воно переплетене з певним розчаруванням в деяких речах. І в цих випадках дуже важливо дати трішечки часу людині адаптуватися. Крім того, максимально оточити її теплом, любов’ю і ненав’язливою опікою. Дати певний простір, час, щоб людина зрозуміла взагалі, куди вона потрапила.
– Через постійний стрес, втому, перебування в зоні ризику для життя і здоров’я, багато побачених травматичних подій, звичайно, психіка не може не реагувати…
–Певні інстинкти, реакції, емоції змінюються. Тобто людина реагує дещо по-іншому, ніж до війни. І до цього треба звикнути, певним чином пристосуватись, знайти речі, які згладжують. Але для цього потрібен час, терпіння. Дуже важливо мати розуміння того, що чоловік чи дружина, які повернулися з війни, не стали менше любити свою другу половинку чи дітей. Вони просто дещо не такі: в них тепер інші реакції на певні події, які відбуваються навколо, іноді інші погляди на життя.
– Особлива тема – алкоголь, наркотики. На жаль, інколи ветерани не можуть встояти перед спокусою…
– Я завжди рекомендую максимально оточити теплом і любов’ю того, хто повернувся з фронту, щоб не допускати оцих алкогольних вечірок, походеньок. Тобто за можливості максимально уберегти близьку людину від вживання алкогольних і наркотичних засобів. Це дуже важливо. Варто спробувати запропонувати якісь плани, наприклад, сходити з дітьми на прогулянку, побути на природі, сходити на риболовлю, подивитись відео з їхнього весілля чи якийсь спокійний фільм. Щось таке, що може викликати позитивні емоції. Ще один гарний варіант – зустрітися з іншими побратимами, які вже соціалізувались, якийсь час побули дома, вже щось розуміють, знають, бачать і можуть нормально пояснити, як жити подалі від фронту. Насправді більшість людей, коли повертаються додому, просто хочуть максимально відпочити або навпаки – включитися в роботу.
– Нам усім потрібно навчитися адекватно реагувати на ветеранів, які поруч з нами. Їх стає все більше. Буквально вчора в тролейбусі їхав такий чоловік, який прийшов у відпустку. Він був напідпитку, дуже голосно кричав, чіплявся до молоді, до жінок… І, на жаль, нині це не поодинокі випадки. Як заспокоїти таких людей? Як поводитися в подібних ситуаціях, коли людина агресує?
– За можливості потрібно максимально зберігати спокій. Швидше за все, людина після поранень і контузії, має ПТСР. Можливо, якась ситуація тригернула, і він почав вести себе неадекватно. І в таких ситуаціях просто намагатися чемно сказати: «Я дуже дякую вам за службу, але я вас прошу, тут – діти, жінки. Не потрібно їх лякати. Можливо, вам чимось допомогти?» Тобто намагатися заспокоїти. Не треба за руки смикати, зачіпати, просто спокійно з людиною поговорити.
