Як не втратити позитивний емоційний зв’язок з рідною людиною, яка не з чужих слів знає, що таке війна – розпитали у психотерапевтки, кандидата психологічних наук, доцентки Хмельницького національного університету Тетяни Матвійчук.
– Якщо ми говоримо про людей, які мають досвід участі у бойових діях, то, звичайно, потрібно розуміти, що їхнє життя змінилося. Змінилася їхня психіка – вони бачили те, чого не хотілось би, наприклад, бачити в звичайному житті. І це є той виклик, який ми маємо сьогодні всі. Тому коли така людина приїжджає у відпустку, чи на ротацію, чи, можливо, на відновлення після поранення, чи на проходження ВЛК, потрібно розуміти, що стан військового дійсно змінений. Це і про те, що він точно не такий, яким був до того, як пішов захищати країну. Змінилося ставлення до оточення, змінилося ставлення до простору, взагалі змінилися його емоційні реакції. І дійсно дуже важливо зрозуміти, що ми маємо зараз спілкування з людиною, яка не є тією, якою була до війни.
Вам також може сподобатися
На фото: Тетяна Матвійчук радить більше спілкуватися з другою половинкою, наперед проговорювати бажання і дії кожного, щоб не спровокувати агресію і конфлікт. Фото з архіву психотерапевтки.
Захисник або Захисниця може менше говорити, ніж раніше, може відчуватися відстороненість, дратівливість або гнів, може проявлятись емоційна холодність або збільшена реакція на різні подразники. Ну і, звичайно, це людина, яка досить довгий час була поза сім’єю. Тому змінюється не лише вона, але й її роль в сім’ї вже не така, як була раніше. Крім того, міняємося ми всі – не тільки військові. Ми вчимося жити на відстані. І це також впливає на стосунки подружжя чи партнерів, а також на стосунки дітей і батьків.
– Тетяно Владиславівно, про що не варто запитувати у людей, які бачили війну, щоб зайвий раз їх не тривожити, не дратувати?
– Насправді тригерні питання: «Коли закінчиться війна?», «Чи ти використовував/ла зброю?», «Чи ти вбивав/ла?», «Скільки було загиблих у вашому підрозділі?» і подібні. Тобто такі питання з формату цікавості, але без сенсу. Таким чином ми задовольняємо якусь свою зацікавленість, але насправді, чи є вона необхідною в даний момент. Тому ці всі питання точно є зайвими. А також не варто запитувати: «Чому ти так на все реагуєш, чому ти такий/така агресивний/на?».
Всі ці питання можуть викликати або ті закриті хвилювання, які вже були, або злість і агресію. Адже людина повертається з іншої реальності в ту, в якій живе більшість з нас зараз на спокійніших територіях України.
– Як діяти, як реагувати, якщо людина проявляє надто сильні емоції, стає запальною, щоб не спровокувати ще більшу проблему?
– По-перше, зрозуміти, що відбувається, і об’єктивно оцінити саму ситуацію. Ще дуже важливо об’єктивно оцінити ситуацію безпеки – для себе, для дітей. А по-друге, якщо близькі реагують агресією на агресію, звичайно, це призводить до конфлікту, до більшого спалаху гніву або ескалації. Найкращим варіантом тут є зберігати спокій і дати час людині охолонути або заспокоїтися.
Агресія може виникнути і внаслідок якоїсь розмови, коли не були проговорені, наприклад, бажання або потреби обох сторін. А був тиск з боку дружини чи чоловіка, які чекали і планували щось, а військовий/ва, який повернувся, до цього не готовий/ва і точно цього би не хотів/ла. Моя порада – повернутися до цієї розмови трохи пізніше, коли емоції вщухнуть.
– Які слова чи дії здатні розрядити обстановку?
– Є такий варіант висловлювання, коли дружина чи чоловік військового кажуть від себе. До прикладу: «Мені хотілось би…», «Я відчуваю потребу в …», «Мені не подобається, що…» У таких фразах немає тиску і є повага до партнера. Також можна запитати у другої половинки про те, чого би хотілося у цій відпустці. Як дружина військового я точно знаю, що коли приїжджає чоловік, то йому потрібен час для того, щоб він адаптувався до дому. Бо пів року відсутності – це також про те, що домом стає абсолютно інший простір, який небезпечний, який не завжди передбачуваний. А вдома – спокійно. І тому дуже важливо запитати або проговорити питання, чого очікує взагалі людина, яка у відпустці або на ротації, або на відновленні.
Час, який Захисник/ця буде проводити не в зоні бойових дій, буде знижувати рівень напруги. Тож є можливість ефективної комунікації для того, щоб цей час був корисний для обох.
– А може, є якісь певні рухи, приміром, погладити по спині чи обійняти… Що варто робити, а що – в жодному разі не можна?
– Точно не варто робити несподіваних рухів зі спини. Бо військові перебувають у стані постійного сканування простору. І якщо є якісь неочікувані звуки або дії, вони можуть зреагувати не так, як цього очікує людина. Тому якщо ми хочемо підійти зі спини, важливо попередити. До прикладу, сказати: «Я зараз хочу тебе обійняти» або «Я зараз хотіла/в би взяти тебе за руку»…
Ми можемо нагадати, що пам’ятаємо те, що було приємно людині до того, як вона пішла захищати країну. Але ми не знаємо наскільки людина дійсно це зараз буде приймати як допустимий варіант стосунку і тілесного контакту. І тому дуже важливо наперед проговорити. Сказати: «Пам’ятаєш, ти раніше називав мене так-то. Мені би було приємно почути це знову»,або «Ти любив мене взяти за руку. Мені хотілося би так само відчути твою»… Тобто ми згадуємо і ми зчитуємо те, наскільки це прийнятно або неприйнятно.
Сила, тиск, вимога – це точно не той варіант, який міг би бути комфортним у стосунках. Тому про все треба і варто говорити. Так, не завжди ми готові говорити, не завжди ми стримуємося, ми не завжди готові почекати, зробити певну паузу, але іноді ця пауза може бути рятівною в стосунках.
