Звісно, у багатьох дітей тривала відсутність батька, котрий перебуває у лавах Збройних сил, викликає складні емоції та реакції. Син чи донька сумують за татом в силу свого віку і потреб спілкування з ним. За словами психолога Наталі Гаєвської, дитина може раптом перестати спілкуватися з однокласниками, друзями. Може також стати дратівливою, неврівноваженою, надто емоційною. І всі ці реакції є нормою, адже дитина перебуває у постійному стресі – сумує за батьком. Його не вистачає у виховному процесі, у процесі зростання й дорослішання. Особливо подібна реакція типова для ситуацій, коли в оточенні дитини у решти її ровесників, однокласників чи друзів батьки вдома. Щоб допомогти дитині в ситуації, що склалася, фахівець радить насамперед знайти баланс між чесністю та чутливістю. Найперше слід говорити чесно й відкрито з дитиною, відповідаючи на її запитання, зважаючи на вік і розуміння нею ситуації. Діти виражають свої емоції по-різному. Їм потрібно надати підтримку, висловити й продемонструвати діями свою любов та розуміння. Безпечним середовищем для висловлення дитячих почуттів є таке, де син чи донька легко можуть розповідати про свій біль, ділитися власними страхами.
Дитина, знову ж таки, залежно від її віку, може бути й почуватися надзвичайно гордою й пишатися своїм батьком, який служить. Хлопчик чи дівчинка можуть висловлювати це, демонструвати діями. Проте бувають ситуації, коли дитині ця тема надто болюча і вона прагне її всіляко уникати, навіть не згадуючи й не розмовляючи зі сторонніми на ці теми. Правильного варіанту поведінки немає. Треба дозволити дитині самій обирати, як поводитися, вона на це має право.
Трапляється, діти можуть ставати пасивними, втратити інтерес до своїх улюблених занять та захоплень. Втома і втрата мотивації можуть підкрастися через тривожність за тата і прагнення бути ближче до нього. У такому разі дитині треба дати час, щоб вона адаптувалася до його відсутності й навчилася з цим жити.
Вам також може сподобатися
Підлітки можуть намагатися взяти на себе ролі та відповідальність, які зазвичай відводяться дорослим. Вони можуть відчувати необхідність брати на себе більше обов’язків у сім’ї. Якщо така поведінка заспокоює і не бентежить дитину через її раннє дорослішання, то вона прийнятна і має також право на існування.
Водночас дитина може стати залежнішою від інших дорослих, намагаючись знайти заміну батькові, якого немає поруч. У таких ситуаціях може шукати підтримку і захист у бабусі, дідуся, інших родичів або сторонніх людей – вчителів, вихователів, тренерів…
Також реакцією на відсутність батька можуть бути психосоматичні прояви – головний біль, біль у животі, нездужання, алергічні реакції. Усе це може бути відповіддю на емоційний стрес. У таких випадках поряд із психологічною підтримкою дитина потребує й медичної допомоги.
Втекти в уявний світ може від важкої реальності уже підліток. Йому в цьому допомагають комп’ютерні ігри, «зависання» в соцмережах. Такий спосіб можна розглядати як механізм виживання, спосіб зняття стресу. Проте не можна залишати дитину лише у віртуальному світі, варто намагатися зберігати її зв’язок із реальністю.
Також дитина може звернутися до релігії й духовності як до джерела підтримки та відповідей на свої запитання, якщо не отримує цього від рідних. Тому розуміння дорослих відіграє визначальну роль у допомозі дитині. Бути поруч і створювати коло спілкування, в якому дитина відчуватиме підтримку та розуміння, і не буде емоційного напруження.
Особливо насиченими емоційно стають дні, коли батько приїздить зі служби у відпустку. Проте кожна відпустка має здатність закінчуватися. Тож як налаштувати дитину на чергову розлуку з татом, попри радість зустрічі з ним?
На переконання психологів, одразу потрібно чесно й відкрито розказати синові чи доньці, що це лише коротка відпустка, і вона завершиться. Залежно від віку окреслити дату, поки тато вдома, щоб дитина розуміла часові рамки його приїзду. У дні відпустки варто більше часу проводити разом, проте зовсім руйнувати дитячий графік (садок, школа) не потрібно, адже повернутися потім у реальність дитині буде складно. Слід максимально заповнити вільний час татовою присутністю – спільними іграми, заняттями, прогулянками, розмовами. Звісно, надолужити його відсутність неможливо, але все ж насититися радісним перебуванням разом треба.
Зазвичай відпустку військові отримують після перших пів року служби. За такий проміжок часу діти переважно вже адаптуються до нових умов проживання без тата поруч. І щоб звикнути до його відсутності по завершенні відпустки, дитині знадобиться кілька днів. Це важко емоційно: ще сьогодні тато був поруч, а вже ось йому треба їхати. Але дитина має знати правду, і якщо поводитися з нею як із дорослою, то вона й почуватиметься відповідальніше і за свої слова, і за свої вчинки, і за емоції.
