Фактчекерський проєкт «По той бік новин» зробив аналітику про роботу білоруських медіа в контексті поширення пропаганди. Для цього проаналізували новини, публікації та відео, які поширюють сайти білоруських телеканалів Білорусь 1, ОНТ та СТВ, інформагентства БелТА та видання «СБ. Білорусь сьогодні».
Відмінність пропагандистської машини Білорусі від російської – вплив телебачення. Для багатьох білорусів всередині країни і досі головним джерелом інформації залишається телевізор. І саме він є найактивнішим рупором держпропаганди. Система білоруського телебачення влаштована наступним чином: є Белтелерадіокомпанія – це своєрідний державний медіахолдинг. До його складу входять канали «Білорусь 1», «Білорусь 2» (розваги), «Білорусь 3» (культура), «Білорусь 4» (регіональні новини) та «Білорусь 5» (спорт). Крім того, є ще дві телекомпанії – «Другий національний канал» (ОНТ) та «Столичне телебачення» (СТВ). До речі, з усіх державних каналів лише у «Білорусь 3» є програма передач білоруською мовою.
Вам також може сподобатися
Найбільше фейків та маніпуляцій на згаданих телеканалах транслюють у новинах та авторських передачах. Білоруські новини концентруються лише на важливих для влади темах, на економічних псевдоуспіхах країни, передають прокремлівський погляд на події в Україні та світі. Невигідні для білоруської влади теми просто замовчують. Характерною рисою новин також є обов’язкова згадка про Олександра Григоровича як гаранта стабільності.
Крім того, є авторські програми пропагандистів. В Білорусі виходять такі програми як «Азарьонок. Напряму», «Марков. Нічого особистого», «Все зрозуміло із Мариною Караман», «Політика без краваток та купюр із Євгенієм Пустовим» тощо. Є навіть авторський проєкт «політичного оглядача» Ігора Тура під назвою… «Пропаганда». За популярністю в країні вони навіть обійшли російських скабєєвих/соловйових.
Загалом «авторські передачі» на білоруському державному телебаченні навіть не намагаються створити об’єктивну картину подій. Ведучі лише грають на емоціях глядачів, намагаючись викликати найсильніші з них – відразу, ненависть, страх. Спікерів або так званих «експертів» на такі програми підбирають із одностайною думкою, співзвучною з тезами держпропаганди.
Інша особливість білоруської пропагандистської машини – найголовніші медіа зосереджені в руках адміністрації Лукашенка. Усі перераховані телеканали є державними. Головними постачальниками новин для онлайн-медіа та газет також є державні агентства – БелТа та суспільно-політична газета «СБ. Білорусь сьогодні» (раніше «Радянська Білорусь»). Регіональні онлайн-медіа та медіа меншого масштабу лише передруковують інформацію, яку надають «з центру». Головна мета – сформувати потрібну точку зору у місцевого населення. Ключовим наративом є вихваляння правлячого режиму. Білорусь у таких меседжах малюють стабільною, економічно незалежною, соціально орієнтованою для проживання. Завдяки цьому наративу зміцнюється позитивний образ Лукашенка.
Як і російські медіа, білоруські часто розповідають про «труднощі» повсякденного життя в західних країнах: відсутність моралі, пропаганда ЛГБТ+, ціни високі, економіка «на межі», без російського газу Європа мерзне тощо. Таким чином пропагандисти формують у своїй глядачів думку, що труднощі є в усіх країнах, але винен в них лише «колективний Захід».
У 2024 році окремого звучання у пропагандистських медіа отримала тема виборів. У лютому в Білорусі пройшли вибори до парламенту і місцевих рад (це перші вибори після президентських у 2020 році, коли через арешти опозиційних кандидатів та суттєві розбіжності між офіційними результатами і паралельним підрахунком опозиції відбулися масові протести). Пропагандисти змалювали картину, де вибори пройшли як свято, на яке приходили «цілими сім’ями» (репортажі з виборчих дільниць ілюстрували світлинами батьків із немовлятами на руках), все було спокійно, критичних зауважень не надходило.
Насправді в Білорусі не існує опозиції. Режим зробив усе, щоб «зачистити» її: частину опонентів відправили за ґрати, а інші опинилися у вимушеній еміграції. Жодного впливу на вибори, як і права голосу, вони не мають, адже виборчі дільниці за кордоном не формувалися. Тим, хто хотів проголосувати, – пропонували повернутись до Білорусі. Усього було чотири партії-кандидата, усі – провладні. Перед тим Лукашенко запровадив перереєстрацію, внаслідок якої ліквідували понад тисячу громадських організацій, фондів, політичних партій, об’єднань тощо. Також прийняли зміни до виборчого кодексу, зменшивши поріг явки, щоб вибори у будь-якому разі відбулися.
Ну і наостанок варто також проаналізувати, як у білоруських медіа представлена російська війна в нашій країні і власне сама Україна. Ставши плацдармом для російської армії, у місцевих медіа Білорусь виступає «голубом миру». Провладні білоруські медіа активно використовують страх перед війною у місцевого населення, малюючи образ диктатора Лукашенка як гаранта безпеки. Мовляв, погляньте, що відбувається у сусідній Україні, натомість ми участі у війні не беремо, у нас під керівництвом Олександра Григоровича усе тихо й спокійно, і загалом – ми за мир, чи то пак, за мирні перемовини.
За цією картиною світу росія не вторглася в Україну, а прийшла «визволяти». Майже усі новини про події в України – це цитати російських медіа. Здебільшого посилаються на інформагентства «РИА Новости» та ТАСС. Нерідко у новинах цитати вирвані з контексту, щоб показати російську версію подій. Досить популярним є прийом замовчування: там не знайдеш інформації про масовані обстріли наших міст чи про загиблих мирних мешканців внаслідок таких атак (при цьому у щоденних новинах з посиланням на Мінцифри публікують, скільки разів і в яких областях в нашій країні лунала тривога). Замовчуючи, білоруські пропагандисти допомагають приховувати воєнні злочини та применшувати їхній масштаб.
Широко висвітлюють російські «перемоги», серед останніх – «визволення» Авдіївки. Після відходу українських Сил оборони з міста білоруські медіа, посилаючись на російські, розповідають, що перші мешканці подали документи на отримання російських паспортів, що місто почнуть відбудовувати, щойно лінію боїв «відсунуть», і що «найближчим часом» там з’являться світло та вода. Ці меседжі використовують, щоб зневірилися ті білоруси, які не підтримують війну, а також, щоб підтвердити образ «росії-визволительки».
Можна зробити висновок, що висвітлюючи російську війну в Україні, білоруські пропагандистські медіа повністю повторюють кремлівські меседжі і виправдовують дії російської армії в Україні. Вину за війну перекладають на Захід, а сама Білорусь нібито не допомагає росії, а лише бореться з провокаціями НАТО/Заходу, які намагаються втягнути її у війну. Загалом же пропаганда в цій країні підпорядкована правлячому режиму Лукашенка та слугує дієвим інструментом для створення позитивного іміджу та укріплення його влади.
Павло НОВИК.
