Вам також може сподобатися
Ігор Зелений народився і виріс у Соледарі. Після здобуття спеціальності з ремонту електроніки в Бахмутському коледжі пішов до війська. Строкову службу проходив у Дніпрі, у частині з обслуговування радіотехніки на ракетно-зенітній установці С-300. «Після армії повернувся додому, влаштувався охоронцем на підприємство «Артемсіль», – каже Ігор. – Попри початок протистояння на сході країни і наближеність фронту, виїжджати нікуди не збирався. З часом перейшов працювати двірником на завод з виготовлення будівельних матеріалів. А здобувши у 2020 році вищу освіту з комп’ютерної інженерії у Покровську, знайшов роботу дозувальника сировини на тому ж заводі».
Ігор дуже любив рідне місто. Часто переймався його озелененням, ініціював різні заходи з екологічної безпеки тощо. За таку активну громадську позицію у 2020 році чоловіка обрали депутатом міської ради. «Спочатку купував саджанці сосен, висаджував їх на гірці, щоб укріпити схил. У цій справі охоче допомагали вчителі місцевої школи разом з учнями. У 2021 році мій проєкт «Дерево майбутнього» підтримало чимало освітніх закладів у Маріуполі, Краматорську, Бахмуті, Соледарі, Слов’янську… Ідея полягала в тому, щоб замість повітряних куль, які 11-класники випускали в небо на свій випускний, всі садили дерево. З саджанцями дуба, сосни, калини, клена та інших видів сприяв наш лісгосп. А якось до мене звернулися працівники місцевого ліцею, які теж задумали замість чагарника неподалік облаштувати зелену зону. Якраз восени, перед повномасштабним вторгненням, мій товариш, фермер, надав техніку, за допомогою якої знесли зарості, розрівняли ділянку та спільно з учнями посадили дуби й берези», – розповідає Ігор Зелений.
Про початок великої війни чоловік дізнався з новин по телевізору. З першого ж дня допомагав облаштовувати укриття для жителів у різних куточках рідного міста. За власні кошти купував дроти, щоб провести світло у підвали. Разом з колегами-однодумцями звозили туди дерев’яні піддони, робили з них лежаки, місця для сидіння. А також під керівництвом міської влади допомагали організовувати евакуацію населення.
«На роботу не ходив, завод зупинив діяльність, – продовжує чоловік. – Вже у березні 2022 року спорожніли полиці продуктових магазинів. Тож почали шукати, де взяти харчі для мешканців. Зв’язався з одним із виробників курятини. Вдалося отримати десять тонн замороженого м’яса. Роздавали курятину в місцевому клубі за списками. Спочатку – людям з інвалідністю, багатодітним сім’ям, пенсіонерам… Також м’ясо розвозили маломобільним жителям довколишніх сіл».
Коли міська влада почала отримувати гуманітарну допомогу від благодійних організацій, Ігор разом з іншими депутатами допомагав її роздавати. А коли в місті стало дуже небезпечно, переїхав до Нікополя. Там з друзями об’єдналися, скидалися грошима для закупівлі найнеобхіднішого землякам і продовжували волонтерити. У благодійному фонді «Долоні допомоги» розвантажували гуманітарку, яку видавали вимушеним переселенцям. «У липні 2022 року вперше поїхав додому. Тоді відвіз терооборонівцям гуманітарку, медикаменти. Закупив найнеобхідніше і для мами та бабусі, завіз їм, провідав. А вже в серпні волонтери їх евакуювали. На той час я вже мешкав у Києві – туди перемістили наше підприємство. Тож знову пішов працювати. Щоб вистачало на житло собі й рідним, змушений підробляти таксистом, інколи знімаюсь в серіалах, веду свій блог», – додає Ігор Зелений.
Вдруге після повномасштабного вторгнення він поїхав до рідного міста в листопаді 2022 року. Разом з волонтерами возив медикаменти для місцевих жителів, а також корм для собак і котів, яких там залишилося чимало. Чоловік дізнався, що будинок, де мешкали мама й бабуся, загарбники розстріляли з танка. А до своєї оселі, де перед великою війною якраз закінчував ремонт, потрапити не вдалося – вибухом заклинило вхідні двері.
Чи повернеться Ігор додому після нашої Перемоги – на це запитання чоловіку сьогодні важко відповісти, бо вже звик до гамірної столиці, пристосувався до її метушні. Тож рішення прийматиме згодом. Єдине, в чому переконаний, – буде жити в своїй Україні.
