Коли у суботу, 23 листопада, на наших підвіконнях горітимуть сумом свічки пам’яті за невинно убієнними жертвами голодоморів, кожен з нас вкотре проведе очевидну сумну паралель. У нинішній війні росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – геноцид українського народу, використовуючи схожі інструменти підкорення та інформаційні технології. Тоді штучним голодом винищено мільйони українців. Долі тих, кому судилося вижити, були скалічені, дощенту сплюндровані. Пережиті жахіття залишили глибоку травму в кількох поколіннях українців.
Метою росії було і є знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал.
Геноциди і Сталіна, і путіна спрямовані на те, щоб подолати опір українців, провчити непокірних, виховати лояльність та перетворити тих, хто залишиться, на «радянських/російських» людей, вкотре констатують в Українському інституті національної пам’яті. Ці злочини проти українців здійснюються за однаковою двоетапною схемою. На першому етапі режим намагається знищити національну ідентичність пригноблюваної групи, а на другому – нав’язати свою ідентичність. Власне, це і було ціллю Сталіна та залишається ціллю путіна. Цілковите фізичне винищення не є фінальною метою агресора, він прагне до насадження покори з подальшою асиміляцією та русифікацією. Геноциди – це інструмент досягнення мети.
Сталін для організації геноциду вдався до тотальної конфіскації харчів, блокади, посилення терору, а путін застосував повномасштабне військове вторгнення. За ним як складові геноцидної політики почалися терор (масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство), блокада (російські воєнні облоги: умисне та систематичне створення умов, що загрожують життю), депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей).
Між інформаційними й пропагандистськими кампаніями періоду Голодомору та нинішньої російської агресії – найбільше спільного. І тоді, і тепер росія розвернула масштабні дезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєння чи схвалення звірств, а також приховування злочинів. І тоді, й нині росія розраховує на атмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створити паралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності. Перемога України й покарання винних важливі не тільки для нашої країни, а й для усього світу. У роки Голодомору західні уряди, прагнучи не погіршувати стосунки з СРСР, воліли мовчати. Після Другої світової війни на міжнародному рівні було засуджено нацизм, проте злочини радянського режиму, зокрема й Голодомор-геноцид українців, залишилися без належної та єдиної міжнародної оцінки навіть після розпаду Союзу. А ще через три десятиліття режим росії знову вдався і до геноцидних практик щодо українців, і до використання голоду як інструменту, щоб тиснути на міжнародну спільноту. Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
Слід зауважити, що Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у резолюції до 90-х роковин Голодомору в Україні наголосила, що нинішню агресивну війну рф необхідно розглядати в контексті попередньої спроби знищення української нації та вважати її новим етапом геноцидної політики росії. У документі ПАРЄ звертає особливу увагу на прямий зв’язок між минулими злочинами та сучасними звірствами російської федерації. Систематичні атаки проти цивільних людей, знищення цивільної інфраструктури, примусова депортація українських дітей та масові воєнні злочини і злочини проти людяності свідчать про геноцидний намір, спрямований на знищення української ідентичності. Наголошується й на російській пропаганді, зокрема заяви на найвищому рівні, яка заперечує саме право українського народу на існування як незалежної нації. Методи, які використовують російські військові у війні проти України, та дії незаконної російської влади на тимчасово окупованих українських територіях свідчать, що ці заяви не є просто погрозами, йдеться у документі.
До того ж у ПАРЄ акцентували, що масові убивства у Бучі, Ірпені та інших містах, застосування потужних вибухових речовин, термобаричних та касетних боєприпасів у густонаселених районах є воєнними злочинами, а з огляду на їхній широкомасштабний, систематичний характер – злочинами проти людяності.
Також наголошується на облогах і руйнуванні міст, систематичних обстрілах і руйнуваннях життєво важливої цивільної інфраструктури в Україні, систематичному вистежуванні та жорстокому поводженні із представниками української політичної та культурної еліти на тимчасово окупованих територіях, примусовому залученні жителів тимчасово окупованих територій до російської армії та систематичному знищенні об’єктів української культурної спадщини.
«Насильницьке переміщення та депортація десятків тисяч українських дітей на тимчасово окуповані українські території або у віддалені регіони російської федерації та Білорусі є воєнним злочином, злочином проти людяності та цілком може становити елемент геноциду», – наголошується у резолюції. ПАРЄ визнає Голодомор актом геноциду проти українського народу та закликає всі національні парламенти ухвалити відповідні заяви. Асамблея закликає уряди зробити все можливе, щоб допомогти народу України боротися проти геноцидного нападу та притягнути до відповідальності винних у злочинах проти людяності та воєнних злочинах.
…До слова, росія демонтувала всі пам’ятники жертвам Голодомору на тимчасово окупованих територіях. І ці дії також варто сприймати як геноцидну кампанію зухвалих орків проти українців.
Якщо зовсім коротко й залишивши за ширмою страшезно пекельний трагізм: у 1932–1933 роках штучний масовий голод в Україні організувало керівництво СРСР, щоб загнати українських селян у колгоспи та зламати національний опір. По-справжньому шлях до ширшого дослідження та публічної пам’яті про геноцид українців був відкритий лише з розпадом Радянського Союзу. У вересні 1993-го, на 60-ті роковини Голодомору, в Україні вперше на державному рівні вшанували його жертв. Український парламент у 2002 році постановою, а у 2006-му законом визнав Голодомор 1932–1933 років геноцидом українців. Станом на 25 вересня 2024 року Голодомор визнали геноцидом парламенти 28 держав: Австралії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Грузії, Еквадору, Естонії, Ісландії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мексики, Молдови, Німеччини, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Словаччини, США, Угорщини, Франції, Хорватії та Чехії. Також геноцидну природу Голодомору визнали Римо-Католицька Церква та Константинопольська Православна Церква.
Отже, пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. Роз’єднаність і непорозуміння стали причиною втрати українцями власної держави у 1920-х, її окупації більшовиками і вчинення злочину геноциду. Але зараз, наголошують в Українському інституті національної пам’яті, Україна і світ – інші. Ми маємо власну державу та збройні сили, підтримку світу, військову, фінансову, дипломатичну допомогу. І найголовніше – згуртованість народу. Тому ми вистоїмо й переможемо. Щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів