На жаль, жорстока війна московії продовжує забирати життя українців. І найстрашнішими є жертви серед тих, хто мав би будувати майбутнє нашої країни. Згідно з офіційними даними ювенальних прокурорів, станом на 26 травня 2025 року внаслідок російської агресії постраждали 2 590 дітей, з них понад 630 – загинули, ще 1 960 дістали поранень різного ступеня тяжкості.
Найбільше постраждало дітей у Донецькій – 640, Харківській – 490, Херсонській – 208, Дніпропетровській – 235, Київській – 136, Запорізькій – 177, Миколаївській – 118, Сумській областях – 134. Про це повідомляє Офіс генпрокурора.
Вам також може сподобатися
Торік через атаки росії на Сумщині загинуло шестеро дітей. 27 липня у Глухові загинув 14-річний Єгор Антіпов. Тоді по місту випустили 12 снарядів з реактивної системи залпового вогню. Хлопця поранило у дворі біля власного будинку, він помер у лікарні. 8 серпня у Могриці на подвір’ї школи загинув 6-річний Дмитро Шаповал. Тоді російські військові вдарили по селу КАБом. 22 жовтня в Сумах через влучання російського шахіда у власному будинку загинула 14-річна Анна Кушнарьова. 17 листопада в Сумах загинув 9-річний Ілля Дорошенко. Хлопчик мешкав у багатоповерхівці, біля якої розірвалася російська ракета. У той день загинули 11 людей, серед яких 14-річна Анастасія Боровик. 18 листопада через удар по гуртожитку у Глухові разом з мамою та старшим братом загинув 7-річний Нікіта Чалий.
20 серпня 2024 року у Малокатеринівці на Запоріжжі війська рф поцілили в дитяче кафе «Лаванда». Загинув один підліток, ще шестеро дітей постраждали.
3 липня торік росіяни завдали удар по Харкову. Серед постраждалих – восьмирічний хлопчик і немовля, якому було два тижні. 30 серпня російський КАБ забрав життя 18-річної художниці з Харкова Вероніки Кожушко.
На жаль, на цьому жахлива статистика не завершується. Нелюди з раші б’ють по Україні, не розбираючи, військовий чи цивільний об’єкт перед ними.
Станом на 2025 рік офіційно відомо про понад 20 тисяч українських дітей, яких примусово вивезли на територію росії або тимчасово окупованого Криму. Росіяни їх не евакуювали, не прихистили, а вивезли без згоди батьків, держави чи самих дітей. Ці діти – не сироти, не біженці, як це намагається представити кремль. Це – цілком конкретні хлопчики й дівчатка з родинами, іменами, спогадами, які в одну мить опинились по той бік кордону.
Серед громадян України, що рятуються від великої війни в інших країнах, 28,6% становлять діти. Про це йдеться у дослідженні «Українські біженці після трьох років за кордоном», яке в лютому 2025 року презентували в Центрі економічної стратегії.
Відповідно до розрахунків авторів дослідження, станом на кінець 2024 року за кордоном (за виключенням росії та білорусі) перебувало понад 1,1 млн дітей з України. З них: до 14 років – 815 тисяч, а 14-17 років – 296 тисяч.
Автори дослідження стверджують, що близько 18% українських дітей віком молодше 9 років зараз перебувають за кордоном. Там мешкають 17,3% українських дівчат та 22,8% хлопців цього віку. Те, що приблизно кожен п’ятий український хлопець від 10 до 19 років опиняється за кордоном, вочевидь пояснюється прагненням багатьох родин вивезти з України своїх синів, допоки вони не стали військовозобов’язаними.
Проте до кінця року кількість біженців, у тому числі і дітей, може додатково збільшитися. Адже виїзд з України триває. До кінця 2024 року частка дітей, які точно і скоріше хочуть повернутися до України, скоротилася. Отже, українські діти, на жаль, більш налаштовані залишатися за кордоном.
Багато хто з підлітків планує продовжувати освіту в країнах перебування. Більш того, 56% хлопців цього віку більш схильні залишатися за кордоном через побоювання, що після повернення до України після 18 років більше не зможуть виїхати.
Натомість найбільше бажання повернутися в Україну виявили діти 6-10 років. В дослідженні це пояснюють тим, що школярі цієї вікової групи ще не встигли повністю адаптуватися до життя за кордоном і мають сильний емоційний зв’язок з домом і друзями в Україні. Діти, які продовжують дистанційно навчатися в українських школах, передбачувано більш схильні повертатися в Україну, ніж ті, хто відвідує школу за кордоном.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець окреслив проблеми, з якими стикаються українські школярі за кордоном. Серед них:
мовний бар’єр – 40%;
складнощі поєднання відвідування місцевої школи та української – 29%;
потреба додаткових занять / репетитора – 25%;
фінансові труднощі для оплати додаткових активностей, екскурсій тощо – 17%;
труднощі щодо пошуку школи, де дитина могла б навчатися – 13%;
проблема цькування за національною ознакою – 13%;
складність місцевої освітньої системи – 9%;
фінансові труднощі щодо оплати навчання – 6%;
велике навантаження у школі країни перебування – 3%.
Цьогоріч День захисту дітей набуває особливого значення не лише через війну, а й на тлі соціальних і гуманітарних викликів, що постали перед маленькими та юними українцями. Це не просто свято, а нагадування про обов’язок держави й суспільства гарантувати кожній дитині безпеку, освіту, здоров’я та щасливе дитинство.
