У серпні цього року ветеран російсько-української війни Олександр Ревтюх в Одесі встановив національний рекорд України – чоловіку вдалося присісти 41 раз за хвилину на одній нозі. На одній, бо другу ногу і руку втратив у боях за Україну. Нині ветеран мешкає у рідному Ніжині і, окрім встановлення спортивних рекордів, долучається до благодійних виступів, на яких танцює, а також займається, як сам зазначає, посередництвом між владою і ветеранами. А ще читає лекції для охочих про сенс життя і як його знайти.
…Коли у лютому 2022 року росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Олександр жив і працював за кордоном – в столиці Угорщини Будапешті. Для себе вирішив одразу повертатися в Україну і брати до рук зброю для її захисту. Проте кілька місяців допомагав українцям, котрі тікали від війни за кордон. А коли Київщина й Чернігівщина були звільнені від російських окупантів, Олександр прибув у військкомат Ніжина. Навіть думки не допускав, що з другою вищою військовою освітою він не знадобиться країні як воїн – у військкоматі йому відмовили. Тому влився в ряди добровольців – тоді 47 батальйон, котрий пізніше став штурмовим полком, а згодом – 47 окремою механізованою штурмовою бригадою «Магура».
У червні 2023-го Олександр отримав поранення під час розмінування Запорізької області на Мелітопольському напрямку. Як пригадує чоловік, у їхньому підрозділі вистачало сучасної закордонної техніки, проте бракувало розміновувачів. Того дня він у складі групи шести добровольців на мінному полі наступив на протитанкову міну. Одразу зрозумів, що втратив ногу. Оскільки мав хорошу підготовку з тактичної медицини, вдалося накласти турнікет. Під час евакуації з поля бою побратими, піднімаючи пораненого Олександра на ношах, спровокували новий вибух. Після того як Сашко отямився, побачив, що йому відірвало руку, пошкоджені черевна порожнина й хребет. «Пристрели мене», – просив 22-річного побратима. Проте юнак сміливо дістав із горла осколок і землю, перемотав руку… Врятував Олександру життя. Згодом, коли ветеран навчиться ходити на протезі, ще довго матиме відчуття страху наступити ногою на щось у парку…
Отямився боєць у підвалі лікарні ім. Мечникова у Дніпрі. Навколо було з півтори сотні бійців зі схожими пораненнями… Олександр вважався зниклим безвісти, не мав при собі документів, і лише те, що його тут знайшла сестра, допомогло чоловіку отримати снагу боротися за життя. Згодом – довгі півтора року лікарняних палат, операцій і натхненної боротьби за життя.
«Головним було в той період, – пригадує Олександр, – знайти в собі сили жити і зрозуміти, для чого це життя…» Допомогло відчуття, що поруч Бог, котрий не залишить навіть у найскладнішій ситуації.
«Борюся щодня, – каже Олександр, – адже без однієї ноги і однієї руки з лівого боку тіло надто важко тримати у рівновазі. Спершу дуже допомогла скакалка – щодня почав із нею стрибати, завдяки постійній дрібній моториці м’язів на стопі навіть відросли окремі м’язи, що допомагають тримати рівновагу». А із заняттями танцями з’явилася пластичність. Танцювати Сашкові запропонувала з благодійною метою Галина Бондаренко, голова фонду «Час для нас». За два тижні поставили танець і на новорічному благодійному виступі, коли за кошти з придбаних квитків купували засоби РЕБ для Захисників, Олександр з Галиною танцювали на сцені. А в першому ряду глядачів на свого Захисника і Героя дивилися очі найрідніших людей – його 86-річної бабусі, мами, маминих трьох сестер і трьох сестер самого Олександра. «Відчуття були неймовірні: втративши ногу і руку, я танцював на сцені рідного міста! – каже Олександр. – І нині танці дуже надихають – після півтора року життя в лісах і півтора року в лікарняних палатах бути поруч з красивими дівчатами особливо мотивує».

Олександр Ревтюх переконаний, що підтримка потрібна не лише пораненим, а й рідним та близьким загиблих Героїв. «Взяв під опіку маму Героя України Олександра Мацієвського, познайомилися з нею на відкритті пам’ятника її сину, – розповідає ветеран. – Спілкуюся також з багатьма матерями загиблих, підтримуючи їх морально».
А щодо рекорду, то спочатку Олександр планував досягати його в бігу на 100 метрів, проте для цього бракувало кількох секунд. А присідання стало саме тим видом, в якому Сашкові все вдалося. Відчуття також неймовірні: «Я рекордсмен фізично, зважаючи на все, що довелося пережити!» – підкреслює Олександр Ревтюх.
Це приклад не здаватися іншим пораненим і з ампутаціями ветеранам, адже насправді боротьба важка і складна. «Переважно бійцям з пораненнями допомагають різні фонди, а мала б держава, – каже Олександр Ревтюх. – Коли ветеран заходить у владні кабінети, виходити звідти він має забезпечений житлом і роботою, а в реальності, на жаль, виходить лише з пенсією…» Саме тому, маючи пережитий досвід, він прагне допомогти пораненим бійцям. Так, до прикладу, місце для реабілітації шукав собі сам і знайшов підтримку в оздоровчому центрі «Куяльник». Нині Олександр є офіційним представником закладу.