Він обожнював природу й дуже любив тварин, завжди опікувався братами нашими меншими. Душі не чув у своїх дітях. Жив дружиною й сім’єю. Захоплювався мисливством, риболовлею й збиранням грибів. Війна відміряла Олександру Євстратенку лиш сорок, назавжди осиротивши рідних.
Олександр Олександрович народився у Києві 28 грудня 1983 року. Після закінчення школи № 201 здобував фах у Малинському лісотехнічному коледжі.
«Коли почалась війна, – розповідає сестра Наталія, – брат з сім’єю були півтора місяця в окупації у Пісках Вишгородського району на Київщині. Вони сюди приїхали до наших батьків. Після повернення в Київ одразу вступив до лав Національної Гвардії України».
Підрозділ «Ворон» бригади швидкого реагування «Буревій» гордо прийняв до своїх лав відповідального гранатометника, присвоївши йому позивний «ПАН».
«У Саші були бойові виходи у Донецькій і Луганській Білогорівках, Бахмуті, Соледарі, а також сумнозвісному Серебрянському лісництві», – гортає книгу братових доріг Наталія.
На чільному місці в родині нині нагороди Захисника: «Ветеран війни, учасник бойових дій», «За доблесну службу». Вони сповнюють гордістю та нестерпним болем.
«Другий бойовий вихід, на жаль, забрав життя нашого Захисника, – тамує нестримні сльози сестра. – Сталося на Харківській Ізюмщині, неподалік населеного пункту Богуславка. Поховали його біля рідних в Пісках».
В Захисника залишились батьки, дружина, двоє малолітніх дітей – син та донька, сестра та племінниця. Родина створила Петицію і просить небайдужих підтримати її своїми підписами.
