Різдво Христове – одне з наших найулюбленіших свят. Зазвичай це затишне родинне свято з вірою у чудеса й надією на краще. Українці вже четвертий рік відзначають Різдво в умовах повномасштабної війни. І все більше людей задають собі питання: а чи варто святкувати, коли щодня в наші домівки приходять біль, тривоги, втрати? Про значення Різдва Христового, про особливості святкування під час війни розмовляємо з єпископом-ординарієм Кам’янець-Подільської дієцезії Римо-католицької церкви в Україні Едуардом Кавою.
– Отче єпископе, Різдво у багатьох асоціюється з дитинством. А чим запам’яталося Різдво Вашого дитинства?
Вам також може сподобатися
– Для мене Різдво завжди було дуже винятковим святом, урочистістю. В першу чергу, з релігійного боку, бо я виховався в віруючій католицькій родині на Львівщині. Моє дитинство припало на радянські 1980-і роки, коли за віру переслідували. Однак в нашій маленькій громаді різдвяні традиції шанували і передавали від покоління до покоління. Різдво було родинним святом. Ввечері ми збиралися на спільну вечерю, перед якою разом молилися. Молитву завжди очолював тато. Після молитви перепрошував всіх нас за, можливо, якісь його помилки, образи. І потім ми ділились оплаткою – символічним хлібом – і складали одне одному побажання. І лише тоді сідали до столу. Батьки мої завжди запрошували до різдвяного столу когось із сусідів, літніх людей або бідних. Тобто на Святвечір з нами завжди був хтось, крім нашої родини. І завжди було одне місце вільне. Я запитував: «Тато, це для кого?» Тато відповідав: «А може, хтось завітає, можливо, хтось не має можливості сьогодні вечеряти». Таким чином ми власне переживали в родинному колі Різдво. Після вечері йшли до храму на літургію, яка відбувалася опівночі, щоб разом з усією парафією пережити цю урочистість. І це теж робили обережно, таємно, хоч на заході України переслідування вірян було не надто жорстким.
– А як святкує Різдво єпископ?
– Тепер моя родина змінилася. Власне, це вся Кам’янець-Подільська дієцезія. І збільшилася відповідальність. Але так само ми збираємося у своєму колі, молимося, переживаємо Святу вечерю, ділимося оплаткою, співаємо колядки. А потім кожен з єпископів та священників йде на літургію – або в наш кафедральний собор, або ж в інші парафії. І тепер на Різдво моя роль інша: коли я був малий, то всі молитви проводив мій тато. Зараз вже я став духовним батьком не тільки для найближчих, а також і для цілої дієцезії: для священників, богопосвячених осіб, для мирян. І це теж моя відповідальність за тих, які мені доручені церквою і Господом Богом.
– Ми живемо у час війни, і у багатьох немає настрою святкувати взагалі, кажемо, що святкуватимемо після Перемоги. Де брати сили на свято?
– Щоб пережити цей жах війни, який нам зробила російська федерація, нам людських сил недостатньо. Ми всі втомлені, знеохочені, розчаровані, у відчаї. І нам потрібні духовні сили, тобто ті, які дає Бог. І ці сили ми отримуємо під час молитви, у спільноті. Я думаю, що Різдво, яке ми знову будемо переживати під час війни, власне, для нас має бути часом, щоб молитися і просити Бога про Перемогу і мир. Просити у новонародженого Ісуса, нашого Спасителя, щоб він нам допоміг. Бо ми розуміємо, що так, як Бог, нам ніхто не допоможе в боротьбі з ворогом, який є одержимий дияволом. І тільки Ісус може подолати цього диявола. Тому я вважаю, що ми маємо переживати Різдво, маємо колядувати, маємо молитися. Це наш ворог, російська федерація, хоче, щоб ми тільки сумували, були втомлені, у відчаї і навіть у депресії, щоб у нас не було свята. Але ми є вільними людьми, не рабами, а дітьми Божими. І власне Різдво дає нам можливість відчути себе дітьми Божими, відчувати Його присутність і допомогу. І я переконаний, що Бог вділить нам цю допомогу, на зло ворогам.
– Чимало дискусій сьогодні ведеться про ялинки та інші прикраси. Частина українців вважає, що цього не варто робити, що не на часі.
– Перед війною і під час війни народилося багато дітей, це наше нове покоління. Хіба вони не мають права зараз бачити ялинку, красу? Чому вони не можуть хоча би трішечки, незважаючи на тривоги та страх, відчути свято? Я думаю, що треба за можливості ставити ялинки, прикрашати домівки. Це свідчить, що ми маємо культуру, духовність, що ми навіть під час війни не втратили своєї ідентичності, людяності. Ми не маємо права забирати у дітей їхнє дитинство, позбавляти їх радості через те, що так хоче ворог. Наші діти мають відчути святковий настрій, урочистість, щоб у їхньому серці була радість, щоб вони мали що згадувати. Це дуже важливе для дитини. Я вважаю, що святковий настрій – це вид духовної терапії, він допоможе не лише дітям, а й дорослим хоч на трішки забути про відчай і біль і відчути сподівання на краще.
– Сьогодні ми маємо багато втрат. Як витримати цей біль? Як святкувати, якщо у родині, в сусідів, друзів, знайомих хтось загинув, хтось зник безвісти чи у полоні?
– Якщо хтось втратив свого близького: чоловіка, батька, сина, то зрозуміло, що такій родині не до свята. Так само родини зниклих безвісти, які не знають, чи живий їхній рідний, чи страждає десь у російській катівні. Для таких родин відзначення Різдва Христового матиме інший вимір. Але святкування Різдва – це не якась безпідставна радість, сміх та забави, це насамперед духовний вимір, молитва. А нашим померлим дуже потрібна молитва. І власне під час Різдва, коли ми разом збираємося і молимося за людину, яка зникла безвісти, загинула чи поранена, ми таким чином проявляємо до неї свою любов. Тобто святкування Різдва має насамперед духовний вимір. Війна навчила нас цінувати кожну мить, кожну людину, все те, що Бог нам дає, бо розуміємо, що в один момент хтось може це забрати. І якщо маємо зараз можливість відсвяткувати Різдво, то потрібно пережити його глибоко, щиро і світло. Святвечір, спільна молитва для людей із зраненим серцем може бути лікуванням душевних ран.
– Зазвичай, готуючись до свята, ми багато уваги приділяємо тому, що приготувати, як прикрасити дім, які подарунки купити. Для багатьох Різдво – свято поза церквою. Насправді що головне у святі Різдва для християнина?
– Усі звичні для багатьох речі: дід мороз, снігурка, Новий рік замість Різдва, салат олів’є – були нам штучно нав’язані радянською пропагандою. Насправді надмірне заглиблення у матеріальне – то не є святкування Різдва. Якщо ми хочемо насправді, щоб прийшов Ісус і змінив нас, дав нам силу до подолання усіх труднощів, змінив цей світ, який сьогодні, на жаль, хаотичний і загублений, якщо ми хочемо, щоб прийшов справжній справедливий мир Господній, то треба піти і Богу про це сказати. І це треба зробити щиро. Не тому, що всі йдуть до церкви, то і я піду. Ні, я йду, бо вірю в Бога, хочу Йому сказати, хочу Його просити. Я знаю, що Він мене вислухає. І це варто зробити саме зараз, під час Різдва.
– На Різдво співають колядки. Чи маєте улюблену?
– Я не дуже вмію співати, а ось слухати колядки дуже люблю. Одна з найулюбленіших – «Тиха ніч». Є цікава історія, пов’язана з цією колядкою. Це сталося під час Першої світової війни, коли англійці воювали проти французів. Святвечір вони відзначали з різних боків окопу. Сиділи в тиші, кожен згадував свою родину. І раптом хтось почав співати колядку «Тиха ніч». І після того співу на тому місці, там, де були англійські і французькі солдати, вже не було бойових дій. Вони після цієї колядки зрозуміли, що їхнє життя варте чогось більшого, ніж брати зброю і йти когось вбивати. Колядування – це прославлення Бога. Диявол дуже не любить, коли прославляють Бога. Наш ворог одержимий дияволом. Тому колядуймо, прославляймо Бога, молімося, щоб найбільше благословення Божого привернути до нас, до нашої країни, яка зараз дуже цього благословення потребує.
– Що побажаєте українцям напередодні Різдва?
– Ісус, Який народиться, Він наш Спаситель, незалежно від того, до якої конфесії належить кожен з нас. І у свято Різдва Христового Бог нам об’являє, що Він нас любить, дає нам Свого Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бажаю всім українцям у цей час Різдва дуже багато миру в серці, миру нашій країні. Щоб Господь, який народиться, перемінив цей світ, який сьогодні потребує безпосередньої такої дії Бога. А Бог хоче в першу чергу діяти в нас і через нас. Тому бажаю, щоб ми не боялися ставати таким знаряддям в руках Божих. Чим більше Бог буде діяти через нас, тим менше диявол буде мати до нас будь-який доступ. Нехай ця дія Божа буде в Україні якнайбільшою і найпотужнішою.
