Народився Захисник 13 серпня 1992 року в Глухові у звичайній працьовитій родині, де з дитинства прищеплювали любов до праці, відповідальність, чесність і справедливість. Велику роль у його вихованні також відіграли дідусь і бабуся, які допомагали формувати в ньому найкращі людські якості.
«Сергій ріс добрим, щирим, лагідним і дуже допитливим, – пригадує мама Світлана Михайлівна. – Він не був надто говірким, але його мовчання часто говорило більше ніж слова. У ньому поєднувалися спокій, наполегливість і внутрішня сила. Якщо його щось зацікавлювало, він обов’язково прагнув розібратися самостійно та досягти результату. Дуже любив тварин, особливо котів. Уже в дорослому житті у нього був улюблений кіт Персик, про якого він піклувався. Він мав багато здібностей і захоплень: гарно малював, добре розумівся на кресленні, цікавився комп’ютерною технікою, її ремонтом та налаштуванням. У шкільні роки займався в авіамодельному гуртку. І в п’ятому класі здобув ІІІ місце в обласному чемпіонаті».
За словами мами, особливо теплими були його стосунки з молодшою сестрою Аліною, яку він дуже любив, оберігав і допомагав бавити. Для неї він був не лише братом, а й справжнім захисником і прикладом.
Мама Світлана Михайлівна у пам’ять про сина продовжує допомагати його побратимам. Купує і передає на передову речі, необхідні бійцям для оборони, для їхньої безпеки.
Після школи Сергій закінчив Глухівський коледж. Здобув спеціальність електромонтера. Згодом опанував ще професію електрогазозварника. Працював у різних сферах: монтажником радіоелектронної апаратури та приладів, електриком силових мереж та електроустаткування будівельної дільниці, начальником будівельної дільниці. Коли почалася велика війна, Сергій працював у Сумах інженером-енергетиком.
«Син добре розумів: щоб чогось досягти в житті, потрібно багато працювати. Мріяв про власне житло в Сумах, хотів створити міцну сім’ю. Але коли отримав повістку, не роздумуючи став до лав ЗСУ. Військову форму Сергій одягнув 11 серпня 2023 року, напередодні свого дня народження. Служив у складі 116 окремої механізованої бригади на посаді командира бойової машини. Також виконував обов’язки бойового медика», – розповіла Світлана Михайлівна.
У грудні 2023 року підрозділ, в якому служив Сергій Блохін, направили на передову – в Авдіївку Донецької області. Щодня вранці і ввечері мама чекала бодай звісточки, що живий, що все добре. Так домовилися з сином. Востаннє розмовляла з кровиночкою в ніч з 27 на 28 грудня. Обнадіяв, що ось-ось їх мають вивести звідти…
Два місяці «БЕРН» вважався безвісти зниклим. 21 лютого мати отримала висновок судово-медичної експертизи: ДНК співпало. Як потім розповіли військові, Сергій загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу опорного пункту «Хортиця». Після прямого влучання сталася масштабна пожежа, будівля миттєво спалахнула. У підвалі на той момент перебували військовослужбовці, серед яких був і Сергій.
Поховали Героя 26 лютого 2024 року на Веригинському кладовищі у Глухові. Життя родини остаточно розділилося на до і після. Материнське серце втратило частину себе назавжди. На кладовищі жінка мало не живе. Приносить квіти, розмовляє з сином… «Якщо я не побуду там, то не знаходжу собі місця – наче щось не зробила…» – ділиться болем Світлана Михайлівна.
Для своєї сестри Сергій назавжди залишиться прикладом сили, турботи й братньої любові. Для друзів – надійним товаришем. Для побратимів – справжнім воїном. Для рідних – найкращим сином, братом і людиною великого серця. Він не встиг створити власну сім’ю, не встиг потішити рідних онуками, не встиг здійснити багато своїх мрій. Але він залишив після себе набагато більше – приклад справжньої мужності, гідності, порядності та любові до України. Нині його військові речі зберігаються у Глухівському краєзнавчому музеї. Посмертно Сергій Блохін удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороду отримала мама незадовго до дня народження сина…
