«Вони допомагають захищати не лише Україну, а й всю Європу», – справедливо констатував міністр європейських справ Чехії Мартін Дворжак, вручаючи заслужену нагороду українським біженцям, яких війна вигнала з рідних домівок, проте й за тисячі кілометрів вони невтомно виготовляють окопні свічки й маскувальні сітки для фронту.
Коли злодіяння й підлість тих, хто хибно звався братом, дихаючи смертю й щоразу вселяючи щодужчий страх за життя маленьких донечки й синочка, таки змусили покинути рідний Харків, варіантів фактично не було. «Родичів десь за кордоном не маємо, – ділиться уродженка Харкова Анна Ігнатьєва. – А у Чехії я свого часу закінчувала університет. Тому вирушили з сім’єю туди». Це був березень 2022-го.
Вам також може сподобатися
Міжнародний благодійний фонд «Карітас», що представлений в багатьох країнах, охоче запросив молоду українку, що володіла мовою, до своєї команди. Зваживши її прогресивність й активність, доручили, так би мовити, курувати гуртожиток з українськими біженцями. Спеціально під цю категорію співчутливі людяні чехи облаштували вже років вісім до цього не діюче приміщення у місті Градець-Кралове. Анна допомагала понад сотні співгромадянам з перекладом, документами, влаштуванням в школу й на роботу.
Тоді, натрапивши на пост однієї пані з Праги, яка просила бляшанок під окопні свічки, Анна вирішила запитати мешканців ввіреного гуртожитку: може, не лише назбирають, а й самі долучаться до необхідної справи? Домовилася з тією жінкою про майстерклас, коли назбирають. В результаті та не приїхала. Вчилися в інтернеті, набиваючи гулі, випробовуючи найрізноманітніші методики. І картон крутили по-всякому, зірочками й равликами, і шишки, сухі й не дуже, брали за основу. На спільній кухоньці на невеличкій плитці топили віск і парафін, що так активно попервах присилали-зносили, як і бляшанки, небайдужі чехи. Як же довго ту кухню відмивати потім доводилося.
Спинились аж у травні 2022-го. Вірилося-гадалося, що окопні свічки вже не знадобляться: війна ж неодмінно до зими скінчиться. А корисними бути праглося-хотілося. Вирішили плести маскувальні сітки. Знову дивилися відео в інтернеті, шукали корисні рекомендації. Просили чехів приносити непотрібний одяг весняних кольорів… «Коли ми відправили фото першої нашої, зоново зробленої кожним на своє переконання, до українки, яка в Празі з 2014 виготовляє захисні костюми нашим Захисникам, та визначила, що вийшла вона в нас демаскувальною, – зізнається Анна. – Утім порадила все ж відправити оборонцям, вони, мовляв, накриють пагорб, в який можна, відволікаючи від головного, стріляти». Тож вчилися, набиваючи гулі.
Утім, чи то ентузіазму забракло, чи то не дуже й хотілося, якщо не вимагалося, та з кожним днем кількість охочих займатися цим різновидом волонтерства ставала все мізернішою. Анна відверто зізнається, що з тієї першої, гуртожитівської, з якою починали, команди, донині в цій потрібній упряжці залишився лиш один – теж харків’янин, який рятував від війни трійко своїх дітей.
Замість одних приходили інші. Робота продовжувала кипіти. Основи для сіток вже замовляли в Україні. Так дешевше, стверджують. У пральнях просили зношену білизну з готелів. Її фарбували українською фарбою. Одягу не брали. «Лише зеленого є кілька десятків відтінків, – каже вже майже фахівчиня маскувальної справи. – Що вже казати про коричневий й чорний».
Гірке усвідомлення, що війна триватиме восени того ж 2022-го, зняло з паузи свічковаріння. З плином часу зменшувалася кількість охочих відправляти віск і парафін. Нині вже усе доводиться купувати. Хоча дякують, що чимало небайдужих охоче донатять.
Не принесли позитиву й зміни в українському законодавстві щодо гуманітарної допомоги, через які суттєво важче стало переправляти зроблене в Україну. Адже, якщо раніше організації везли потрібне в потрібній кількості й доставляли куди слід, нині доводиться передавати через дрібних перевізників. Ті багато взяти не можуть. До десяти бананових ящиків свічок. Ті неймовірно важкі. За перевищення багажу доведеться сплатити штраф. Якщо поштою – то дуже дорого сплачувати за важкість. За раз беруть 3-4 сітки… А замовлення, констатує Анна, зростають. Лиш нещодавно звернулися понад пів сотні військових.
…З часом ситуація в дружній країні вимагала, щоб українські біженці звільнили приміщення. Тоді винахідлива ініціативна героїня нашої оповіді заснувала спілку. Так хапалася за можливість від МВС Чехії реалізувати проєкт щодо забезпечення усіх житлом. Самостійно написаний проєкт знайшов підтримку. Лауреатка гранту пишається, що понад дві сотні українців вдалося розселити по квартирах.
Спілку назвала гордо «Разом для України». Відтоді вже в її рамках щосуботи плетуть сітки й заливають свічки. У приміщенні, де колись жили, тамтешня влада дозволила розташувати, так би мовити, волонтерський цех. Відрадно, що до українців, які охоче допомагають співвітчизникам з-за кордону, доєдналися чехи. «Спочатку до роботи долучалися двоє, затим четверо наших чеських друзів, – пишається Анна. – Нині їх семеро. Вони приходять постійно. Іноді навіть відповідальніше, як українці».
До прикладу, за 2023 рік біженській спільноті за підтримки (продукцією й матеріально) громадян країни, що дала прихисток, вдалося надіслати в Україну понад п’ять тисяч окопних свічок. В наступному – на півтори тисячі більше. У 2025 – ще більше. «Бо нас більше!» – констатує ініціаторка й організаторка такої потрібної справи. Свічки, до слова, наші Захисники замовляють їм і з картону, і з шишок. З кожним роком збільшується і кількість плетених сіток. За весь цей час зо дві сотні набереться.
Така діяльність вкотре переконує: якщо з Україною в серці, то відстань уже не важлива.
