Жила-була в саду надзвичайно красива червона троянда. Вона пишалася собою і раділа, що вважається найгарнішою квіткою серед інших. Та з часом троянда помітила: люди милуються нею здалеку, але майже ніхто не підходить ближче. Придивившись, вона зрозуміла, що поруч з нею завжди сидить велика темна жаба. І вирішила, що саме через неї всі тримаються осторонь. Ображена троянда наказала жабі негайно піти.
Жаба спокійно відповіла:
Вам також може сподобатися
– Добре, якщо ти так хочеш.
Минуло небагато часу. Якось жаба проходила повз і побачила троянду – зів’ялу, без листя і майже без пелюсток.
– Що з тобою сталося? – здивовано запитала жаба.
Троянда сумно відповіла:
– Після того як ти пішла, мене день за днем почали з’їдати мурахи. І я вже не змогла відновитися.
Жаба лише тихо сказала:
– Коли я була поруч, я з’їдала цих мурах. Тому ти й залишалася найгарнішою квіткою в усьому саду.
Мораль. Часто ми знецінюємо інших, думаючи, що ми кращі, красивіші або що хтось нам «ні для чого не потрібен». Але кожна людина може навчити нас чогось важливого або сама потребує чогось від нас. І не варто ніким нехтувати – інколи саме ті, кого ми недооцінюємо, роблять для нас добро, про яке ми навіть не здогадуємося.
