Ту кляту альтанку Марина з Олегом не могли довести до пуття вже другий рік поспіль. Спочатку трохи не розрахували покат даху, який прикріпили до задньої стінки гаража. Тож при першому дощі всередині невеличкої прибудови розміром два на три метри натекла величезна баюра. Що тільки не робили, аби владнати ту проблему: і смолою замащували, і рідкими цвяхами, і встромляли між хвилями зайву смужку шиферу… А таки довелося повиймати цвяхи та підсунути всю конструкцію сантиметрів на двадцять вище. Під шифер гаража. Щоб надійно.
Якщо всередині альтанки стіни з газобетону були майже рівнесенькі, то задня сторона гаража «гиржала» до відвідувачів щербатими цеглинами, наче знущалася. Звісно, й мови бути не могло, щоб залишити таке неподобство про людське око. Це ж і перед гостями, перед сватами буде соромно – будували, будували – й не вклонилися.
На щастя, у сусідів майстри якраз закінчували зводити паркан, тож за невелику платню погодилися поштукатурити альтанку зусібіч. В умілих руках та й справа звеселіла.
А коли стіни висохли, за порадою фахівців-умільців Марина пофарбувала їх спеціальною сумішшю з піском, що захищає від опадів. Адже надворі вже стояв листопад, і всі роботи вирішили відкласти до весни. Проте одну стіну – від гаража – господиня задумала зробити декоративною.
«Не пропадати ж тим залишкам клею для монтажних робіт, шпаклівці, які залишилися після ремонту в будинку», – подумала жінка та з першим весняним теплом прийнялася за реалізацію задуманого. Олег якраз від’їхав у справах, і вона вирішила зробити коханому сюрприз, самостійно пошпаклювавши стіну.
Змішавши у відрі майже всі сипучі, які довгий час лежали без діла під столом у майстерні, Марина добросовісно все гарненько переколотила дерев’яним обрубком плінтуса та потроху підливала воду, помішуючи субстанцію до потрібної густини. Вона бачила, якою має бути маса для шпаклювання, тож намагалася досягти потрібного результату.
Врешті шпаклівка легко піддалася роботі. І процес почався.
На відміну від відеокурсу, який Марина перед цим подивилася, та клята шпаклівка ну ніяк не хотіла рівнесенько та легесенько ковзати по штукатурці за допомогою великого шпателя. Легше видалося працювати маленьким. Але це займало багато часу. Тим паче куток та початок від дверей, від стелі потрібно було акуратно замастити, не зачепивши інших поверхонь.
На біду, вже через хвилин двадцять суміш у відрі стала підозріло твердішою – вочевидь, клей, який Марина щедро змішала з чистовою і чорновою шпаклівкою, почав виконувати свою головну функцію. Жінка вирішила додати води, щоб повернути масі початкову еластичність. На певний час це допомогло. Та згодом шпатель все важче зачерпував з відра густу неслухняну масу. Крім того, постійно траплялися грудочки, які доводилося чим дужче розтирати по стіні. Після кількох спроб виправити водою ситуацію у відрі, Марина зрозуміла, що це кінець – загустіла маса грудок навідріз відмовлялася відправлятися на стіну та ставати рівненькою привабливою оздобою.
На Марину глузливо «дивилися» майже дві третини непочатої шпаклівкою стіни, наче запитували: а далі що? Недовго думаючи, жінка вирішила не здаватися: долила з літру води та добре розколотила в ній тверді грудки клею. Хоча вони й не розчинилися, проте світло-молочну рідину сміливо можна було наносити на стіну… щіткою. І процес пішов.
«Нехай хоч так – все ж світліше буде», переконувала себе Марина. Ще кілька разів довелося підливати воду, щоб вистачило. А рештки закам’янілої суміші вона потайком вишкребла на задньому дворі та присипала землею. Так би мовити, приховала непотрібні сліди.
Результат із сюрпризом чекав на подружжя, вже коли «шедевр» висох та подивував своїм чудернацьким переходом від гладенького до шершавого та від сніжно-білої до сіренько-жовтуватої палітри кольорів.
«Це ще не кінець моєї задумки», запевнила Марина Олега, коли той угледів жінчин «креатив» і від подиву аж рота роззявив. Сама ж втішилася, що мудро залишила про всяк випадок з півтора кілограма чистової шпаклівки. І наступного дня взялася до справи. Пам’ятаючи про попередній конфуз, замішувала шпаклівку малими партіями. А почати вирішила вже з протилежної стіни. Мовляв, щоб урівняти шанси «зустрітися» в потрібному місці.
Треба сказати, що без клею та з минулим досвідом шпаклювання діло просувалося набагато краще. Утім зараза-шпаклівка закінчилася ще задовго до наміченої «зустрічі» з попередницею. Та й кольорова гама непогано збагатилася…
Купувати нову шпаклівку заради якогось метра стіни не хотілося, тож Марина зробила хід конем: запитала на роботі, чи не залишилося, випадково, у когось шпаклівки. І еврика! Колега притарабанила аж третину мішка… гіпсової штукатурки.
«Супер!» – подякувала Марина та стала метикувати, яким же боком втулити цю нову субстанцію на стражденну стіну. Заглянувши в інтернет, побачила, як гарно з неї можна зробити «венеціанку»… Щоб не описувати тут довго черговий процес Марининого будівельного мистецтва, наперед зізнаюся, що «венеціанкою» її творіння аж ніяк не можна було назвати. Якесь рапате та звивисте місиво по-своєму стало «прикрасою» центральної стіни альтанки. І врешті, на догоду Олегу, жінка зафарбувала свій шедевр білою фарбою.
Так: Маринине мистецтво шпаклювання, – відрізала самобутня мисткиня. – І це ще я до декору не приступила.
Якщо питатимуть, який стиль тут застосували, кажи: «Мармишп!» – діловито попросила чоловіка дружина.
Мармишп? – витріщив очі чоловік.