До наших днів дійшло чимало стародавніх карт, на яких Курщина та Бєлгородщина входять до складу України. Як стверджують історики, перші згадки про місто Курськ сягають ще першої половини ХІ століття. Саме в ті часи Ярослав Мудрий взяв під контроль лівобережжя середньої течії Дніпра.
Князівщина
Вам також може сподобатися
Курськ був центром однойменного князівства. Населяли його сіверяни, які розселялися від Чернігівщини аж до Курщини. Ця територія увійшла до складу Русі десь наприкінці Х-на початку ХІ століття. Курськ як центр князівства спочатку підпорядковувався Києву, а потім був під контролем чернігівських та переяславських князів. «Відповідно, там розвивалася руська, українська середньовічна традиція: письменництво, культура, спільна історія. Брат Ігоря Святославовича (той, що пішов в похід) Всеволод Буй-тур був курським і трубчевським князем», – пояснює в своєму відеоблозі український історик Олександр Алфьоров.
Князь Всеволод Буй-тур Святославович став курським князем приблизно у 1164 році. Ці всі події тісно пов’язані зі «Словом о полку Ігоревім», без якого неможливо уявити собі історію давньої Русі. Після повстання Глинських, за результатами п’ятої литовсько-московської війни у 1508 році, Курськ з околицями увійшов до складу московської держави. Але оскільки саме через Курщину проходив один із найкоротших шляхів з Криму до москви — Пахнуцький, ним часто користалися татари, які збирали данину зі своїх васалів. Ці землі щонайменше століття були пусткою. До речі, саме Пахнуцьким шляхом у 1571 році пішов кримський хан Девлет I Ґерай і успішно спалив москву.
Через Курщину пролягав шлях на москву і Димитрія Івановича на початку 1605 року. Цей правитель заручився підтримкою української шляхти та запорожців і за їхньої допомоги в результаті блискучої військової операції зміг захопити московський трон. Димитрію Івановичу в січні 1605 року присягнули Курськ і Рильськ. Він наказав доставити йому з Курська чудотворну ікону Богородиці, якій влаштував урочисту зустріч, помістив у свій намет, де молився щовечора. Після цього справи Димитрія пішли дуже добре: воєводи міст московії один за одним або самі присягали йому або доставлялися зв’язаними в його табір, де складали присягу.
Саме через Курщину Муравським шляхом згодом прямував на москву й гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Першими в 1618 році козаки захопили московське місто Лівни, що за 125 кілометрів на північний схід від Курська.
Козаччина
Частина земель сучасної Курщини входили до держави Війська Запорозького. Зокрема, місто Суджа засноване у XVII столітті як сотенне містечко Сумського полку. До Суджанської сотні станом на 1691 рік входили такі села сучасної Курської області: Гуйва (переробили на Гуєво), Куриловка, Мартиновка, Суджа, Сухобрусівка (тепер Ворожба), Порічне (тепер Черкасскоє Порєчноє), Уланків (тепер Уланок).
Окрім того, в 1699 році Іван Мазепа почав скуповувати землі в Путивльському, Рильському і Льговському повітах, вважаючи їх перспективними в господарстві. На території Рильського повіту він влаштував три села, які назвав на честь свого небесного покровителя, свого батька та свого родового імені. Так виникли на Курщині села Іванівське, Степанівка і Мазепівка. В Іванівському донині збереглися палати Івана Мазепи, але пам’ятка перебуває у занедбаному стані.
Згодом населені українцями землі Курщини увійшли до складу Слобідських козацьких полків. Суджа з околицями та багато інших земель на північ від Сум і Харкова позначені як українські етнічні території на мапі південно-руських діалектів і говорів, складеній у 1871 році Павлом Чубинським — видатним етнографом і фольклористом, автором українського національного гімну.
За свідченням істориків, Суджа – це сотенне містечко Сумського слобідського козацького полку, яке було засноване в другій половині ХVII століття козаками. Це були українські козаки, які в російських джерелах фігурували як «черкаси». Вони тоді переселялися на малозаселені території. До речі, в козацькі часи прапор Суджі був синьо-жовтого кольору. Обрамлений синім, жовтий стяг мав посередині козацьку зірку, напівмісяць та козацький хрест. Перепис 1897 року у Суджі й околицях засвідчив, що тих, хто послуговувався малоросійською (українською) мовою, – понад 60 відсотків.
У складі Української Держави
1917 року мешканці Суджі і Суджанського повіту присягли на вірність українській владі, оголосили про вихід зі складу Курської губернії і попросили прийняти їх до Української Народної Республіки. І вже 14 серпня 1918 року значна частина Курської губернії колишньої російської імперії увійшла до складу Української Держави. Зокрема, Путивльський і Рильський повіти були включені до Чернігівщини, а Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Корочанський і Новооскольський — до Харківщини. Ця постанова стала одним із результатів Київської мирної конференції — переговорів про юридичні підсумки програної більшовиками Першої радянсько-української війни.
28 листопада 1918 року більшовики розпочали свій черговий наступ на Україну. У Курську вони проголосили маріонетковий «тимчасовий робітничо-селянський уряд України» — щось на кшталт «лднр». Наступного дня радянська росія окупувала прикордонний український повітовий центр — містечко Суджу, де вустами свого маріонеткового уряду оголосила про повалення влади Гетьмана, поновлення радянської влади і закликала до боротьби проти Директорії. Окрім того, заявила про скасування всіх законів, наказів і договорів як Гетьмана та його уряду, так і Центральної Ради, зокрема й постанови від 14 серпня 1918 року. Так Суджа і Рильськ опинилися знову в росії. Та навіть попри це суджанські українці у 1924-1925 роках самотужки ініціювали широкий процес повернення їхніх околиць до складу України, а місцеві сільради виготовляли штампи українською мовою під час коренізації. Саме в Суджі був розташований перший уряд радянської України, який створили більшовики як альтернативу уряду Української Народної Республіки. Після Суджі той червоний уряд переїхав до Харкова, який і став столицею радянської України до 1934 року.
«…Якщо провести етнічний розбір територій, то та Курська область, яка існує зараз, в 1920-х роках там було 20 відсотків українців і десь 60 відсотків росіян. А на момент розпаду СРСР вже було українців десь 1,7 відсотка, а 15 років тому – 1,3 відсотка. Тобто відбувалась колосальна русифікація в часи СРСР… Але чи правда, коли говоримо, що ці землі є українськими? Я вам так скажу: це правда, ці землі є українськими етнічними землями. Ці землі формувалися під українським впливом, проте були більшовиками відрізані. Коли більшовики остаточно окупували Україну в 1920 році, то почали формувати кордони УРСР. Кордони, які ми успадкували, відновивши свою незалежність в 1991 році», – пояснює історик Алфьоров.
У 1924 році працювала комісія, яка узгоджувала кордон в рамках щойно створеного Радянського Союзу, і Україна висувала претензії і на Суджу, і на Грайворон (нині районний центр Бєлгородської області Росії), і ще на деякі території. «До речі, попервах комісія визнала, що це правильні претензії і що ці терени мають відійти Україні. Українці в підсумку вважали, що їм дали надто мало, а росіяни вважали, що в них забирають надто багато. В результаті з 1924-го по 1928 рік був узгоджений кордон, і Суджа, Грайворон й інші райони з українською більшістю опинилися по той бік українсько-російського кордону – по російський бік», – каже ведучий програми «Історична Свобода» Дмитро Шурхало.
Сьогодення
Сьогодні лише трохи більше одного відсотка населення Курщини вважають себе українцями. У 2012 році москва заборонила практично всі українські громадські організації, немає жодної української школи чи класу в росії. Але 22 січня 2024 року Володимир Зеленський видав указ «Про історично населені українцями території російської федерації», який пробудив інтерес до територій росії, що етнічно та історично були пов’язані з Україною.
«Ми, звісно, живемо за кордонами 1991 року, і нас у цих кордонах визнало міжнародне співтовариство. Проте нам сьогодні не слід забувати, що нас не створив Ленін», – каже історик Алфьоров.
«…Я не вважаю, що це якісь такі важливі території, без яких Україна не зможе існувати. Це не історичне питання, це вже питання політики. Але якщо брати історію, то справді у цих територій Східної Слобожанщини дуже велика українська складова», – каже Дмитро Шурхало.
І насамкінець: зараз територія України в міжнародно визнаних кордонах 1991 року становить 600 тисяч квадратних кілометрів. А до відрізання українських територій і передання їх росії в 1920-х роках територія України становила майже 800 тисяч квадратних кілометрів. Тобто, росія забрала чверть українських земель…
