Золочівська оборонна споруда розташовувалася на перетині торгових шляхів, тому від початку свого існування була стратегічно важливою для захисту Львова. Роком закладання замку вважають 1634-й. Про це свідчить дата, вибита на камені. Ймовірно, тодішній власник та батько майбутнього польського короля Якуб Собеський провів капітальну реставрацію, укріпив стіни та добудував потрібні йому споруди.
Стратегічне розташування фортеці пришвидшило процес видачі Золочеву Магдебурського права у 1523 році. Найбільшого розквіту місто зазнало за правління роду Собеських. Вони побудували храми та монастирі різних конфесій, а ще зміцнили та розбудували Золочівський замок.
Вам також може сподобатися
Проте ці зміни не зуміли вберегти укріплення ні від повстання населення під проводом Богдана Хмельницького в період Національно-визвольної війни, ні від повторних набігів татар з турками. В 1672 році фортеця була зруйнована після чергового набігу заморських ворогів. Протягом трьох років її відбудовували поневолені воїни. І по закінченні ремонту відбулася повторна, але невдала спроба татар взяти замок силою.
На фото: Окрасою замку є Китайський палац. Фото: з Вікіпедії.
Володіння Собеських
Згодом замок пригледівся тодішньому польському королю Яну ІІІ Собеському. Тут він облаштував свою літню резиденцію, що так полюбилася його дружині Марисі. Королева Марія Казимира д’Аркен під впливом модних тоді східних тенденцій наказала збудувати палац, щоб відповідав стилю. Замок є зразком оборонної споруди неоголландського типу, що поєднує функції оборони і житла. Ренесансна споруда оточена ровами та валами. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великий житловий, а навпроти виїзної вежі розташований Китайський палац. Він має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами. Але справжнім проривом для тодішнього часу стала власна система каналізації. У палаці було 6 туалетів, вода в які подавалася трубами, проведеними з даху. Таким чином вода потрапляла до ями з нечистотами і змивала бруд. Ця система збереглася і досі.
Забуття та занепад
Замок як трофей перепродували з рук в руки. І часом ті руки були зовсім байдужими до долі споруди. До 1740 року замком володіли роди Радзивілів та Комарницьких. За перших власників палаци простоювали пусткою, за других замок перепродали австрійській владі, хоча Лукаш Комарницький залишив доволі помітний та значний слід в його історії, відреставрувавши замкові споруди та зібравши гідну колекцію квітів.
Практичні австрійці облаштували тут казарми для вояків, пізніше – госпіталь, а з 1872 року фортеця стала в’язницею. Затим австро-угорська, польська, радянська влада, німецька та знову радянська протягом 80-ти років утримували та катували тут нещасних бранців. Розкопки засвідчили, що в стінах замку вбили та замордували тисячі людей. І лише коли Україна здобула незалежність, на території поруч з колишньою в’язницею установили пам’ятник всім жертвам, закатованим НКВС у період 1938-1941 років.
З 1953 року в стінах колишньої катівні радянська влада облаштувала професійно-технічне училище. Лише через 20 років замок нарешті передали Львівській галереї мистецтв. З легкої руки нині покійного мистецтвознавця, музейного подвижника, академіка Бориса Возницького розпочалося його масштабне відновлення. Найперше реставрували Китайський палац. Сьогодні тут діє музей східної культури, де можна ознайомитися з рідкісними експонатами, подарованими різноманітними гостями та послами, і не тільки. Потроху замок набуває минулих рис знатної доби, коли у стінах палацу приймали вельмож та королів.
