Ранчо заснували… гуси
Історія ферми «Екоранчо Сабадаш» розпочалася ще у 2013 році. Проте тоді її засновник Ігор Сабадаш з села Мшани Городоцького району на Львівщині не думав про розвиток агробізнесу. Просто одного разу прибирав на подвір’ї, зібрав непотрібний брухт і вирішив його здати, щоб не заважав.
«Приїхав у пункт прийому, а чоловік, який там працював, каже, що не має грошей, щоб розрахуватися зі мною, – пригадує Ігор Сабадаш. – Задарма ж брати не хотів. А я не хотів везти той брухт назад. І побачив, що у нього на подвір’ї багато гусей. Запитав, чи не продає. Він за той брухт дав мені трьох гусенят кубанської породи. Ці гуси несуться добре, проте не висиджують гусенят. З перших яєць мені вдалося інкубувати 15 гусенят. А через рік я вже мав до тисячі гусей, адже одна гуска за сезон дає близько 100 яєць».
У 2014-2015 роках Ігор брав участь в АТО. «А коли звільнився, зрозумів, що фермерство — це моя зона комфорту, і я цим хочу займатися серйозно», – зізнається він. Велике стадо гусей вже не мав змоги утримувати. Тож продав птицю і купив три бички. «Протримав їх через літо, а восени здав. Порахував, що це вигідно, тож купив вже 15 бичків», – розповідає чоловік. Тоді на Львівщині діяла комплексна програма підтримки агропромислового виробництва «Кроки до розвитку села». «Мені тоді вдалося стати одним із переможців, – продовжує фермер. – На церемонії нагородження я познайомився ще з одним переможцем – Любомиром, який вирощував велику рогату худобу м’ясного напрямку. Він мене переконав, що цей напрямок тваринництва доволі вигідний. Звісно, якщо є пасовища. А пасовища у мене якраз були. І через кілька місяців він запропонував купити у нього худобу, оскільки вирішив займатися молочним напрямком».
І тоді, у 2018 році, Ігор Сабадаш зареєстрував фермерське господарство. «Оскільки друзі жартома називали мою ферму ранчо, то так і вирішив назвати, – каже він. – Але виявилося, що така назва вже була зареєстрована. Вирішив додати «еко», бо намагаюся годувати корів натуральними кормами, без додавання хімікатів. Однак «екоранчо» теж вже було, тоді додав ще прізвище, і так з’явилася ферма «Екоранчо Сабадаш».
Коли почалася велика війна, про ферму не думав
«Вранці 24 лютого 2022 року мене розбудила дружина і сказала, що почалося повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю, – згадує ті важкі для усіх українців дні Ігор Сабадаш. – Я ще раніше розумів, що це – неминуче, тож заздалегідь зібрав наплічник. І того ранку взяв наплічник і пішов до військкомату, а звідти — в частину. Й тільки там згадав, що корови залишилися на пасовищі. Зателефонував до знайомого, попросив здати худобу на бійню, хоч мені було її дуже шкода. Той відповів, що бійня не працює, і запевнив, що поки я у війську, він збереже мою худобу. До нього долучилися ще дехто з друзів і брат тещі. Вони й зберегли поголів’я».
Війна Ігоря Сабадаша виявилася недовгою. Через два місяці на Луганщині боєць отримав важке поранення. Спершу думав, що вдасться відновитися й повернутися до побратимів, проте наслідки поранення були важкими. «У мене не працювала права сторона — ні нога, ні рука. На руці й досі не діють деякі нерви, немає ліктьового суглоба, – каже Захисник. – Спершу пересувався на кріслі колісному. Але вже тоді думав, як розвиватиму ферму. Тож на кріслі разом з дружиною поїхав купувати трактор. Чоловік, який його продавав, дивувався: навіщо мені той трактор, якщо я навіть ходити не можу. Проте саме ранчо дає мені сили жити».
Ігор твердо вирішив повернутися у село і продовжити розвивати агробізнес. «І моя ферма мене реабілітувала, – каже він. – Я мусив працювати, багато ходити. Друзі переобладнали для мене квадроцикл на ліву руку. І потроху відновлювався. Зараз вже нормально ходжу, все роблю сам. Я думаю, що завдяки худобі та фермерській справі я не «заіржавів».
Сьогодні на фермі 100 голів великої рогатої худоби. Уся вона на вільному вигулі, для цього є 140 гектарів пасовища. А фермер спостерігає за худобою з допомогою відеокамер. Крім корів, на фермі тримають 12 коней та двох поні. «Коли я був у Польщі у реабілітаційному центрі, на очі потрапило оголошення, що у Луцьку продають двох поні, – розповідає Ігор Сабадаш. – Віддавали дешево, лише просили, щоб не на забій. Я зателефонував і забронював їх. А коли повернувся в Україну, поїхав і забрав, відзняв відео і скинув дружині з дітьми, які тоді були в Німеччині. Це був подарунок старшим донькам – Софії і Мілані, бо Тереза ще дуже маленька, лише недавно народилася. Софія назвала свого поні Бігуном, а Мілана – Кісою. Потім нам на постій поставили кобилу з лошам, яких ми згодом купили. Далі з’являлися інші. Коли рідні повернулися додому, дружина почала розвивати новий напрямок – навчання верхової їзди. Для цього запросили професійного тренера. Плануємо розвивати цей напрямок, але для цього потрібен критий манеж, який поки що теж у планах». А ще Ігор Сабадаш мріє розвивати екотуризм – щоб люди приїжджали на ранчо, каталися на конях та поні, насолоджувалися свіжим повітрям та чудовою природою. Але це, каже, вже після нашої Перемоги.
