Їхню щиру підтримку, непідробну турботу й суттєву допомогу з початком повномасштабного вторгнення відчули й продовжують відчувати і переселенці, й пенсіонери, й особливо військові. Адже працівники Смілянської міської бібліотечної системи, що на Черкащині, зуміли стати не лише вправними господинями, які регулярно передають на передову домашні смаколики, «павучками», що невтомно плетуть маскувальні сітки, а й друзями і психологами для переселенців та місцевих, надто пенсіонерів, для яких щоденні стреси війни є надто руйнівними, ключовим ланцюжком, якому вдалося об’єднати довкруж себе небайдужих. Тож нині у системі чимало проєктів, спрямованих на активне потужне наближення такої очікуваної Перемоги.
«З початком повномасштабного вторгнення до нас звернувся голова місцевого благодійного фонду «Допоможемо армії разом», що волонтерить з 2014-го, Андрій Бондаренко. Він просив, як мовиться, кутка, щоб складати-формувати там зібране Захисникам на фронт, – пригадує директорка Смілянської бібліотечної системи Ірина Огус. – Приміщення ми надали в одному із семи наших підрозділів. Але до зборів на фронт охоче і з радістю долучилися усі з 47-ми наших працівників. Хтось пік пиріжки, хтось варив вареники, хтось готував іншу смакоту, хтось купував необхідне. Андрій, будучи на кріслі колісному, сам доставляв провізію у найгарячіші точки». Попервах передачі, що символізують домашній затишок, бібліотечна родина комплектувала щотижня, згодом двічі на місяць, тепер приблизно раз на місяць або за потреби.
«З перших днів великої війни у нас було дуже багато переселенців, – веде далі директорка. – Нажахані, виснажені, втомлені. Так хотілося, щоб вони мали простір бодай для комунікації. Тому створили проєкт «Бібліотечне укриття». Наші працівники стали для тих, кого війна вигнала з домівок, і рідними, і друзями, і психологами. До слова, психологів теж запрошували». Цей проєкт приніс смілянцям звання «Бібліотеки року – 2023».
Згодом стали щотижня збирати так званий клуб «Колежанка», де охочих опанувати українську навчала одна з бібліотекарок, яка свого часу працювала вчителькою з цього предмета. Для них проводили різноманітні майстер-класи, залюблювали в українську книжку. Нині ж подібним займаються двічі на тиждень – на інший день попросилися мешканці психоневрологічного інтернату. Словом, щодня в смілянських бібліотекарів, як каже молодь, якісь двіжі. То художники вчаться профмайстерності, то інше.
А якщо повернутися до допомоги нашим Захисникам, то талановиті учасниці артстудії «Поринь у веселку», що утворилася завдяки потужному гранту в одній із бібліотечних філій ще у 2017-му, з першого дня великої війни стали шити пледи, прапори, білизну, плести шкарпетки.
Власне бібліотекарі активно долучалися до плетіння маскувальних сіток у будинку культури. Утім, коли з одного мікрорайону міста в інший переїхала громадська організація «Територія Гідності», пенсіонерам – активним бібліотечним читачам, які постійно плели із членами організації сітки – стало незручно туди добиратися. Тому одна з філій запропонувала продовжувати звичну справу у себе. Так наприкінці минулого року у двох бібліотеках запрацювали волонтерські хаби. Тут небайдужі містяни щоднини збираються. І сітки плетуть, й зарядку роблять, й аудіокниги слухають… Тканину уже купують у рулонах. Знана волонтерка Наталя Жарова ріже її на спеціальному верстаті (ножицями ж бо дуже часозатратно). Закупили брус, з якого зробили спеціальний каркас для власне плетіння. Утім, у ширину він має п’ять метрів, тож якщо замовляють військові десятиметрові, доводиться з’єднувати дві докупи. Матеріали закуповують коштом працівників і читачів. Пенсіонери діляться чи не останнім. Одна з бабусь, до прикладу, всю свою місячну пенсію віддала.
А у фойє центральної бібліотеки постійно діє виставка робіт знаної місцевої художниці, вчительки школи №11 Ольги Теплової. Половина коштів від продажу її талановитих картин теж незмінно йде на підтримку армії. У 2023-му мисткиня спрямувала на допомогу Захисникам увесь прибуток, а це понад 17 тисяч гривень. Нині ж віддає частину, бо треба залишати на фарби й полотно, що суттєво здорожчали.
Переданих з фронту подяк, шевронів, прапорів із підписами уже не злічити. Їх кріплять на чільному місці. Створили бібліотекарі уже й музей імені колишнього мера Сміли, українського політика, громадського діяча, спортсмена, військовика Олексія Цибка. «Олексій Олександрович – засновник Смілянського регбійного клубу, – розповідає Ірина Анатоліївна. – Тож нам передали кубки, форми, світлини… Словом, все, що розкриває Героя як особистість, щоб і наступні покоління знали та пишались».
Найзаповітнішою мрією дружної небайдужої родини смілянських бібліотекарів є, безумовно, наша Перемога.
З початком повномасштабного вторгнення, констатує директорка системи, кількість бібліотечних відвідувачів суттєво зросла. «Це пов’язано із тим, що люди в стресі, хочуть більше бути поінформованими, комунікувати, бути корисними, – аналізує. – Основний наш читач – все ж пенсіонери і, відрадно, діти та підлітки. Близько шести тисяч примірників російської агресивної літератури списали. Ця ніша поки не заповнена. А так хочеться і нам, і читачам мати українські книги, надто сучасних авторів. Бо ж, погодьмося, інформаційна війна мало поступається збройній. Зараз чимало розроблено програм для пропагування рідних мови, історії, культури. Тож звернулися до представників влади, щоб підсобили нам у цьому. Сподіваємося, віднайдуть ресурс, хоч розуміємо, що час доволі непростий. Міська рада передплачує нам чимало періодики. Тож і місцеві, і переселенці залюбки приходять, щоб почерпнути новини з усіх українських регіонів. Ми ж і надалі докладатимемо максимум зусиль, щоб для кожного смілянця чи гостя нашого міста бібліотека стала третім за значимістю місцем після домівки і роботи. А найзаповітнішою нашою мрією, як і кожного українця, є, безумовно, Перемога. Тому робимо усе, що в наших силах, а подекуди навіть і більше для її якнайшвидшого наближення».