Щодня у відділенні поштового зв’язку гамірно: люди приходять заплатити за комунальні послуги, отримати чи надіслати посилку або бандероль, передплатити улюблене видання. З усім цим уміло справляється привітна, доброзичлива Людмила Сагієнко із Бершаді, що на Вінниччині. Більше 28 років вона сумлінно, відповідально працює у цій галузі: спочатку рік розносила пошту у рідному селі Баланівці, а потім весь час на касі. Заочно закінчила Харківський фінансово-економічний інститут. Роботу свою знає, до людей ставиться з повагою, ввічливо, тож і її усі щиро поважають.
Однак не всі знають, що у скромної Людмили Іванівни є улюблене заняття – квітникарство. Паростки її любові до квітів зародилися ще у дитинстві – дівчина зростала в їх оточенні. Її мама, Галина Федорівна, завжди вирощувала квіти: іриси, півонії, гладіолуси, чорнобривці, гібіскус, чимало у неї алое, калачиків, пеларгонії та інших кімнатних рослин. І сестра Людмили Любов уже багато років займається квітами. Тож дівчина змалечку допомагала їм пересаджувати рослини, доглядати за ними.
Вам також може сподобатися
«Нині мешкаю у квартирі, але біля неї на невеличкій ділянці облаштувала садочок із гойдалкою, криничкою і будиночком зі старого пня – усе це власноруч зробив мій чоловік Сергій, насадила багато різних квітів, – розповідає Людмила Сагієнко. – Але в основному вирощую їх у селі на батьківщині. Квіти для мене – це мій антистрес, я відпочиваю душею, коли доглядаю за ними».
Раніше квітникарка займалася орхідеями, які вражають своєю різноманітністю.«У мене було близько ста орхідей, я не мала куди їх складати, то чоловік поробив полиці, зробив підсвічування, – продовжує розповідь. – Багато їх я пороздавала, і зараз у мене залишилося вісім орхідей. Із кімнатних квітів є ще три фікуси бенджаміна, два види заміокулькаса, сансевієрія, декілька пальм та інші екзотичні і звичайні рослини».
З часом Людмила стала більше цікавитися садовими квітами, тож нині з успіхом вирощує гейхери, гладіолуси і хости, які добре ростуть у тіні. «Найбільше подобаються мені хости й гейхери, – зізнається квітникарка. – Хостами захопилася тоді, коли облаштовувала грядку позаду хати. Там тінь, і я не знала, що краще посадити. Почала читати, цікавитися і зрозуміла: потрібно садити хости. Нині в мене вже їх близько сорока сортів. Якось мені одна жінка запропонувала: «А не хочете придбати гейхеру до хости?» Я спочатку відмовилася, а потім почитала літературу, розібралася, що це таке, й теж почала її вирощувати. У композиції з хостами гейхери – це чудо, надзвичайна краса. І хости, і гейхери, починаючи з весни і до пізньої осені, грають на клумбах різними кольорами. У догляді ці квіти непримхливі. Єдине, що їм потрібно, – це тінь або напівтінь, тоді вони себе добре почувають».
В захопленні Людмила Іванівна і від гладіолусів, до вирощування яких її долучила мама. «Гладіолуси – квіти літа, вони теж дуже гарні й милують око різнобарв’ям, – авторитетно стверджує квітникарка. – З кожним роком з’являються все нові й нові сорти цих квітів. Гладіолуси дуже люблять воду, тож потребують поливу. Стебло виростає до півтора метра, цвітуть і восени».
Власний досвід Людмили Сагієнко переконує: хости, гейхери і гладіолуси дуже гарні у садових композиціях. Правда, вона каже, що хоча гейхера й хоста і цвітуть, але їхні квіти в букет не йдуть. А от велике кругле листя з хости гарно виглядає у букетних композиціях.
Ґрунтовно квітникарством пані Людмила займається вісім років. Досвід, знання, навички набувала поступово. Інформацію черпала зі спеціальної літератури, інтернет-ресурсів, на різних форумах, сама запитувала у соціальних мережах. Колеги охоче дають коментарі, діляться своїм перевіреним досвідом. Людмила Іванівна сподівається, що у недалекому майбутньому квітникарство стане її основною справою. «Старт уже зроблено», – впевнена вона.
До речі, обидва її сини теж люблять квіти – вони з дитинства допомагали мамі та бабусі у догляді за рослинами.
Тим, хто хоче займатися кімнатними чи садовими рослинами, Людмила Іванівна радить насамперед любити їх. «Якщо не любиш квіти – вони не будуть рости. У мене все росте», – усміхається вона».
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
