Тієї ночі 24 лютого 2022 року Сергій довго не міг заснути. І новини, і якесь внутрішнє передчуття наче попереджали: щось має статися.
«На той час ми з дружиною мешкали в її рідному селі Клесіві, – почав свою історію чоловік. – Зрозумівши, що почалася велика війна, розбудив її, почали збирати валізу з документами та найнеобхіднішим. Вмовляв дружину, щоб разом з нашою п’ятирічною донечкою їхали за кордон. Та вона відмовилася. Стали думати, що робити далі. Я одразу ж вирушив до Сарн, де народився і виріс, щоб записатися в територіальну оборону. Відмовили. Сказали, що зателефонують у разі потреби…»
За плечима у Сергія Орешка вже була служба в армії, робота на місцевих підприємствах, а також не один рік праці за кордоном. 10 лютого 2022 року він якраз отримав чергову візу та збирався на заробітки. Але у плани втрутилася війна.
«Щоб забезпечувати родину, влаштувався на місцевий кар’єр з видобутку каміння, зокрема й бурштину. Був контролером. Мав бронювання. Проте не міг спокійно спостерігати за тим, що коять в Україні окупанти. Влітку звільнився і знову подався до військкомату. І знову – відмова. Прийшов у вересні. Коли зрозумів, що вчергове хочуть відправити додому, мало не зі скандалом добився свого», – пригадує чоловік.
Сергій замолоду займався боксом, часто тренувався в спортзалі. Тож мав хорошу фізичну форму. Крім того, свого часу пройшов навчання в державній службі охорони. І коли у військовій частині Житомира був відбір у десантно-штурмові війська, із 20 чоловіків лише він його пройшов. А згодом ще один – на поїздку на навчання у Британію.
«Там пробув 46 днів. Дуже потужно нас навчали та готували до військових дій. Напевне, саме ті знання і допомогли мені згодом не лише врятувати ногу під час поранення, але й вижити», – каже Сергій.
На початку листопада 2022 року за розподілом чоловік потрапив у 25 окрему повітрянодесантну Січеславську бригаду. Штурмовиком брав участь у військових діях на Лиманському напрямку, поблизу Бахмута, Яковлівки, що біля Соледара на Донеччині. Виїзди на броні, посадки, нові рубежі, тримання оборони, поранення і смерть побратимів стали буднями Захисника.
«У перший же виїзд був на позиції на відстані 50-70 метрів від рашистів, – розповідає він. – Навіть перекрикувалися… Ми стояли в посадці. Вони – в окопах у полі. Це був вже п’ятий мій виїзд. Район Бахмута. Тільки приїхали на броні, як прилетіло. Пряме влучання в машину. Всі речі згоріли. Але ми встигли заховатися. Потім отримали наказ йти у наступ. Раптом ввечері над нами завис дрон. Не було зрозуміло – чий. Я ліг під дерево і не ворушився. Проте, коли почав вставати, раптово побачив спалах і почув гучний вибух. Коли отямився, спочатку нічого не зрозумів. Наколінник вдавило у колінну чашечку. Подивився на ногу – її нема. Потім побачив, що висіла на шкірі і судинах. Почав накладати джгут. Загорнув у щось ногу… Почав відключатися».
Тоді загинуло чимало наших хлопців, багато хто отримав поранення. Отримані колись навички домедичної допомоги стали в нагоді Сергію: він правильно її організував. Хлопці під обстрілами евакуювали його, чотири кілометри несли на руках до стабілізаційного пункту. Затим були Краматорськ, Добропілля та Житомир. А коли лікарі сказали, що навряд чи врятують ногу, Сергій не дозволив її відрізати. Близько двох років Захисник лікувався у Швеції, переніс два десятки складних операцій. Але кінцівку зберегли, хоча й повністю не відновили. Спочатку пересувався на кріслі колісному, затим на милицях. Нині ходить з паличкою та продовжує довгий шлях реабілітації.
З війська чоловіка списали торік у лютому. Але тема війни продовжувала боліти. Тож разом з товаришами організували громадську організацію «Сарни Бат Україна». Організовують виставки, ярмарки та інші заходи, на яких збирають кошти для потреб військових. Також допомагають бійцям, ветеранам вирішувати юридичні питання, надають консультації. Фахівці організації їздять на запрошення навчальних закладів, підприємств тощо, де організовують навчання з тактичної медицини, цивільного захисту як для дорослих, так і для дітей.
«Якось в інтернеті побачив цікаву ідею для бізнесу – кав’ярні самообслуговування, – розповів Сергій Орешко. – Два місяці думав, чи можу теж щось таке розпочати. Адже на саму пенсію не проживеш – потрібно сім’ю забезпечувати. І вирішив спробувати. Нині в Сарнах встановив такий апарат – поки що єдиний у місті. За три тижні його роботи побачив позитивну динаміку. Тож замислився над розвитком цього бізнесу.
Цікаво спілкуватися з клієнтами, підказувати і допомагати обирати потрібний напій. Адже є можливість контролювати процес на відстані та говорити по динаміку. Апарат цілодобовий. Користуються ним в різну пору доби».
Про своє нове бізнес-захоплення Захисник розповідає охоче та з ентузіазмом. Адже вже бачить, що ідея корисна і для шанувальників кави та різних смачних напоїв, і для власника. Є, звичайно ж, і клопоти: обслужити апарат, завантажити необхідним – проте цей процес для Сергія посильний і цікавий. Щиро бажаємо йому успіхів та подальшого розвитку.
