У Митках на Вінниччині в 30-х роках минулого століття заснували артіль художньої вишивки, чия барвиста продукція була знана не лише на теренах тодішнього Союзу, а й далеко за межами. Зокрема, в 1969 році кращі вироби митківських вишивальниць експонувались на всесвітній виставці в канадському Монреалі й мали там неабиякий успіх. І хоча артіль уже давно не працює, а нині сущих постарілих її працівниць тепер можна, без перебільшення, перерахувати на пальцях однієї руки, все ж дух вишивального ремесла продовжує витати над Митками. У багатьох родинах традиційно народжуються з-під голки неповторні візерунки на полотні, багато односельців знаходять у цьому прадавньому занятті розраду та натхнення.
Як і героїня нашої розповіді, котра хоч і не займається нині вишивкою в традиційному розумінні, але вправно творить не менш привабливу красу. Антоніна Боршош, бібліотекарка місцевої сільської бібліотеки, знайшла своє покликання у вишиванні бісером й творенні таких, можливо, дещо екзотичних для подільських традицій виробів, як гердани, силянки, чокери, браслети тощо.
Вам також може сподобатися
З мистецтвом вишивання моя співрозмовниця знайома ще з ранніх літ. Коли існувала артіль, брала там заготовки і по них гаптувала різноманітні візерунки. Має дотепер чимало вишитих нитками власноруч подушок, сорочок, рушників, серветок. Згодом освоїла техніку вишивання бісером. Вишила, крім усього іншого, трьом синам вінчальні ікони. А нині, в цей грізний час, дбайливо виготовлені з бісеру шеврони-обереги, освячені материною любов’ю, захищають від усього лихого синів Михайла, який на фронті практично з перших місяців великої війни, та Євгена, котрий уже більше двох років боронить рідну землю.
«Моє порівняно недавнє знайомство з герданами, – розповідає Антоніна Станіславівна, – стало мовби першим коханням в юності: стрімким, захопливим і, схоже, на все життя. Розгледівши широко представлені в соціальних мережах різноманітні зразки цього нового, принаймні для мене, виду мистецтва, я, звісно, захотіла й собі спробувати творити таку красу. Придбала все необхідне, обрала для початку не дуже складний візерунок і з неймовірним завзяттям заглибилась у роботу. Не все спочатку виходило, далеко не все. Та, як кажуть, терпіння і труд. А тепер і не уявляю себе без цього ремесла. Як би не була зайнята іншими домашніми справами, як би не стомилась – все ж віднайду годинку-другу для улюбленого гаптування. Воно і заспокоює, і відволікає від важких думок, та й задоволення від причетності до народження такої краси незрівнянне. Тішуся, що старша онучка Даринка вже також зацікавилась цим вишиванням і часто-густо є першою «моделлю» для демонстрації бабусиних поробок».
На запитання, чи не складно в матеріальному сенсі займатися бісероплетінням і зокрема виготовленням герданів, моя співрозмовниця відповіла: «Так,фінансово це досить відчутно. По-перше, бісер, якщо якісний і «фірмовий», коштує недешево. Та й треба його чимало, різних кольорів і відтінків. По-друге, на кожен виріб слід затратити досить часу. Приміром, один посередній за складністю гердан потребує не менше тижня посидючості й терпіння. Але якщо заняття до душі, то, звісно, не рахуєшся ні з часом, ні з затратами. І люди, які вміють цінувати таку красу, готові придбати якісні модні аксесуари за досить пристойні кошти».
Вироби Антоніни Станіславівни є в приватних колекціях у Канаді, Греції, залюбки хизуються ними модниці в столиці, на Хмельниччині, Закарпатті… Багато охочих замовляють гердани, силянки, чокери, браслети та інші дивовижні речі з бісеру через інтернет. Краса завжди знаходить свого щирого пошановувача.
…Як і кожна майстриня, Антоніна Боршош переконана, що її найкращий, найвеличніший гердан ще попереду. І візьметься за його гаптування жінка, щойно стихнуть гармати, скінчиться знавісніла війна, повернуться з фронтових доріг її сини-соколи, а на стражденній українській землі нарешті запанують мир і благодать… Невідомо ще, яким він буде, цей модно-мистецький витвір, але обов’язково врочистим, сонячним, осяйним, жаданим, як і сама наша Перемога. Дуже хочеться вірити, що так воно невдовзі й буде…
Михайло КОРЧИНСЬКИЙ.
