Вам також може сподобатися
Скільки разів від 24 лютого 2022 року кожен із нас був переконаний, що ця клята війна от-от закінчиться? Мабуть, не раз і не два. Адже свідомість розсудливої людини відмовлялася вірити, що у ХХІ столітті, коли довкола розвиваються сучасні технології, а світ виходить на нові витки еволюції, з неба на мирні будинки падають… бомби. Що комусь спаде на думку переписати історію на свій лад, підтасувати віковічні події, аби довести «зомбованим рабам» свою параноїдальну «велич»…
Кремлівська влада добалакалася до того, що у розпалі Другої світової війни винні поляки, бо не хотіли добровільно поступитися Німеччині. А Україну, виявляється, створили чи то Ленін, чи то Сталін. Причому, кремлівський недопалок навіть документи якісь має про ці свої байки. І байдуже, що Пушкін ще в 1829 році написав такі рядки у поемі «Полтава»:
Тиха украинская ночь. Прозрачно небо. Звёзды блещут. Своей дремоты превозмочь Не хочет воздух…
Для путлера навіть не факт, що саме київский князь Юрій Долгорукий заснував Москву. І що московія з волі Петра І стала офіційно називатися росією в 1721-му…
Ми важко занурювалися у воєнну реальність. Вона все більше затягувала із втратою найрідніших, з руйнуванням житла, соціальних об’єктів. Ми вчилися жити у темряві, бо рашисти націлилися заморозити українців. Та ми продовжували вірити у світло. Нас топили у Дніпровських водах, підірвавши Каховську ГЕС. Об’єктами помсти рашистів ставали і продовжують ставати школи, лікарні, пологові будинки, музеї та історичні пам’ятки, які зберігають пам’ять про нашу українську ідентичність.
Ми так сподівалися на союзників у своїй боротьбі за правду, за волю, за свободу, за вічні людські цінності, за суверенну землю, за свою батьківщину. Бо Україна – ще й форпост для тих країн, які стоять по інший бік нашого кордону.
«Працюємо, щоб мати вільний час, і воюємо, щоб жити мирно», – Аристотель.
Так, механізм підтримки запрацював. Проте він швидше нагадував стару заіржавілу пружину в іноземному кольті минулого століття, яка замість того, щоб чітко та вчасно виконувати свою функцію, довго розкручувалася, видаючи грізні звуки, рипіла та поволі готувалася стрільнути. А ми продовжували вірити, що буде залп. І коли, здавалося б, ця пружина мала б дати поштовх цілеспрямованому й точному удару по ворогові, раптово зупинила свій рух, бо, виявляється, досі тривають дебати, чи вставити у той кольт кулю…
В українців хвилі оптимізму змінюють хвилі песимізму, і навпаки. Адже наш ворог – чисельніший та підступніший. До того ж досі залишається чимало питань до нашої влади на кшталт, чому був розмінований Чонгар, чому не підготувалися до нападу росіян, адже сигналів та попереджень було чимало… Через оці моменти, а також коли стає відомо про чергового зрадника, який коригує ворожі ракети та шахеди по наших цивільних і військових об’єктах, серед нас з’являється все більше циніків. На жаль, ми призвичаюємося до болю, до страждань, вчимося створювати таку собі міцну шкаралупу від зовнішніх бід і трагедій.
А потім – знову піднесення. Знову нам дають зброю, знову йде фінансування, знову наші Захисники відкидають загарбників, нищать ворожу техніку та міцно тримають свої позиції. Непорушні. Залізні. Стомлені, але нескорені. Наші Герої.
Паралельно з державою пересічні українці почали й собі одягати, годувати, озброювати, механізовувати нашу армію. І треба сказати – робили це значно вправніше. І якби не цей величезний волонтерський фронт, навряд чи лінія протистояння була б сьогодні так далеко від Києва, Одеси чи Дніпра… Всі – від малого до старого – щодня, щогодини майструють, плетуть, готують, співають, читають вірші, паяють тощо. Словом, хто як може наближає нашу Перемогу. Хіба не в цьому потужна сила українців?
Ми з обережним оптимізмом дивимося у бік союзників.
«Російські військові значно переважають за чисельністю українські сили, але ви вже повернули собі половину окупованої території, ви утримали схід, відновили життєво важливі судноплавні шляхи, щоб допомогти прогодувати світ, і дедалі більше перетворюєте Крим на вразливе місце для росії, а не на їхню сильну сторону. Ці перемоги показують, що росію можна перемогти у її загарбницькій війні», – сказав прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак.
Він додав, що рф втратила вже майже пів мільйона чоловіків, путін зіткнувся зі спробою державного перевороту і був звинувачений як міжнародний військовий злочинець. Окрім того, він очолює економіку, дуже ослаблену санкціями, а через його агресивні дії країни по всій Європі значно збільшили свої оборонні витрати.
«Зараз він змушений випрошувати зброю в Ірану і Північної Кореї і відчайдушно жертвувати сотнями тисяч чоловіків у надії, що Україна поступиться або що її друзі підуть геть. Але Україна не здасться, а Сполучене Королівство ніколи не відступить», – запевнив Сунак.
За майже два роки повномасштабного вторгнення російських військ Україна досягла значних успіхів як на полі бою, так і на дипломатичному фронті. Водночас держава-агресорка зазнає лише поразок і невдач, хоч і намагається ретельно це приховати. На цьому наголосив постійний представник Сполучених Штатів Америки при ОБСЄ Майкл Карпентер. Він зазначив, що москва намагається «створити видимість успіху своєї військової кампанії».
Американський дипломат наголосив, що Україна досягає успіхів не лише безпосередньо на полі бою, а й у повітрі та на морі. Він нагадав, що Повітряні сили вдало відбивають російські ракетні та дронові атаки, а також Україна створила «зерновий» коридор у Чорному морі. «Україна ефективно використовує оборонну допомогу для перехоплення хвилі за хвилею російських ракет і БПЛА. Працюючи з сусідами над створенням нового експортного коридору після того, як росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи, Україна протидіє зусиллям рф, спрямованим на те, щоб українське зерно не потрапляло до світу», – зазначив Карпентер.
Також він нагадав, що понад 50 держав світу під керівництвом США підтримують здатність України захищатися від нападів росії. Крім того, представники 83 країн у січні зібралися в Давосі, щоб обговорити мирний план України. «Усе це різко контрастує з послідовною низкою невдач росії. москві не залишилося нічого, як поглиблювати зв’язки з країнами, що перебувають під санкціями, такими як КНДР та Іран. Вона все більше залежить від підтримки цих режимів для продовження війни», – сказав Карпентер.
«Я бачу 2024-й рік як потенційний поворотний момент, – зазначив американський військовий аналітик Майкл Кофман. – Якщо Україна зможе ефективно утриматися, тобто зміцнитися та захиститися від російського наступу, росіяни зламаються, оскільки вони не здатні досягти навіть своїх мінімальних військових цілей. І ми знаємо, що вони не можуть взяти під контроль навіть те, що формально анексували… Ви будете здивовані тим, що вже вміють українці щодо обслуговування та ремонту нашої техніки і навіть виготовлення абсолютно нових деталей для неї. Я бачив це сам».
Експерт переконаний, що 2024-й рік треба використовувати для прицільних ударів по російській критичній інфраструктурі, російських базах та шляхах логістики. «Тоді Україна зможе ефективно використати наступний рік, щоби створити умови для повернення ініціативи. На мій погляд, це можна здійснити, але для цього потрібно зосередитися на довгостроковій стратегії, тому, по суті, ми зараз перебуваємо в середині довгої п’єси», – сказав Кофман.
Американський аналітик Майкл Кіммідж, характеризуючи ситуацію в Україні, перефразував слова австрійського письменника-гумориста Карла Крауса: «Ситуація на Заході безнадійна, але не серйозна. А ситуація в Україні серйозна, але не безнадійна. Якщо Захід зможе стати серйознішим, це зробить ситуацію в Україні менш безнадійною».
