- Додав можливість самим створювати опитування і виставляти їх на сайт
- Додано новий сервіс – “Текстові трансляції”. Щоб розпочати текстову трансляцію – додайте два теги до матеріалу “текстова трансляція” та “наживо” (без лапок). По закінченню просто видаліть тег “наживо”
- Якщо ви хочете очистити кеш з новинами
- Якщо ви хочете очистити кеш фото-відео в правій колонці
- Якщо ви хочете очистити увесь кеш (НЕБАЖАНО)
11 Вересня, 2024 
25° Вхід / Реєстрація
Головна Новини по рубриках Оголошення
Війна Аналітика Переселенцям Гурман Передплата
- Гаряча тема:
- Війна
«Нас залишилось тільки четверо… Подалися хлопці в небеса…» Історія митця Віктора Боднаря з Ярмолинеччини
15 Липня, 2024 Леся САДОМСЬКА Суспільство 4230
Де дивлячись ні на що він поривався на передову.
«Найбільше мрію про те, як одразу після Перемоги повернусь до місць, де загинули мої побратими, – зізнається Віктор Боднар із Косогірки, що на Ярмолинеччині. – Онуків візьму із собою, щоб знали про їхній подвиг».
Чоловік, пройшовши Майдан, звідавши пекла війни з самого її початку, з 2014-го, отримавши чимало травм і контузій, про себе говорити не хоче, проте про бойових друзів ладен розповідати годинами. Він, напевно би, кожного з них зобразив-випалив на великій дерев’яній картині, як відтворював свого часу портрети тих, хто воював за Україну: упівців, Шухевича, Коновальця, керівників сотень УПА й багатьох інших…
Утім та війна так випалила зсередини, не приховує мужній чоловік, що не має ні сил, ні натхнення ні до олівця, ні до випалювача.
У дітях й онуках патріот не чує душі
Свого часу шедеври косогірського фермера полонили поціновувачів українства, прикрашали не одну виставку. Близько трьох десятків картин середнього розміру 80х60 сантиметрів, Віктор Григорович намалював-випалив у передмайданівський період. Атмосфера, що панувала тоді в країні, виривалася у справжнього патріота нестримною жагою до олівця, дерева, випалювача. Зображаючи справжніх українців, ніби переносив дух їхнього свободолюбства на усіх нині сущих.
«Якась сила, що, здавалося, від обурення несправедливістю поселилася всередині мене, – аналізує, – вселяла таку нестримну тягу творити саме ці картини, що й словами передати важко. Підшуковував відповідне дерево, шліфував, малював, випалював. Коли брався за роботу, ніби занурювався в інший світ, нікого не чув і не помічав». Творив ввечері і вночі. Вдень ж бо фермерських клопотів вистачало. Власне хист до малювання у Віктора проявився з самого малку, а вже з класу шостого його пейзажі прикрашали районні виставки. Випалюванням ж захоплювався аж до армії. Що через десятки літ саме це хобі рятуватиме нескорену душу, й не думав.
Найбільшою й наймасштабнішою картиною митця-самоука є «Розрита могила». На дошці, що більше метра в довжину і ширину, в обрамленні власне самого вірша Шевченка автор крізь призму постатей вмудрився вмістити всю історію України: від козацтва, гайдамацтва, Холодного Яру. Уособленням шістдесятників на картині став Василь Стус.
Після Майдану в житті мужнього чоловіка були пекельні дороги АТО. Хоч як просила-вмовляла дружина не залишати їх самих з донькою і малесеньким онучком, чималим господарством й усіма фермерськими клопотами, подався гнати орків з рідної землі. Що судилося звідати-пережити за чотири роки фронтових доріг, відомо тільки Богу і йому: нікому про це не розповідав, лише завжди стверджував незмінне «Все буде добре!». Численні поранення й контузії змусили повернутися додому з приписом «обмежено придатний».
Найбільшою й наймасштабнішою картиною митця-самоука є «Розрита могила»
З головою занурився у фермерство: любов до землі прищепив батько, який з 14-ти років механізатором трудився. А ще активно волонтерили з дружиною.
«Що буде друга фаза війни, – зізнається боєць з позивним «Роберт», – я розумів. Не вірив владі, яка готувалася смажити шашлики. Я навіть інтуїтивно передбачив день вторгнення. До слова, саме інтуїція чи то Божий супровід, чи, як мовиться, шосте почуття десятки разів рятували мене на війні. Внутрішній голос підказував, як саме треба вчинити, й в таких випадках завжди вистачало долі секунди, щоб дивом вціліти. До військкомату я пішов ще 22 лютого 2022 року, пройшов комісію, поновив дані. Тож 24-го повернувся уже з наплічником.
Кохану дружину чоловік зобразив на одній із картин
Я дуже хотів, просився у бойовий підрозділ, на передову, адже я навідник міномета. Утім з моїм здоров’ям взяли лише до однієї з тероборон». Далі були Сумщина, Полтавщина… «Стільки знов довелося набачитися», – сумно констатує. За півтора року довелося видалити пошкоджений ще в АТО меніск, до того ж, трапився інсульт…
Нині Віктор Григорович продовжує вирощувати хліб. «Це моя стихія, – щиро усміхається. – Я люблю тут усе: від підготовки землі до збору врожаю. Надто – дивитися, як несміливо пробивається зі стебла колос». Продовжує допомагати ЗСУ. Боронить Україну зять Боднарів Володимир. З прищепленим з пелюшок патріотизмом й ненавистю до орків зростають онуки: 12-річний Владислав, 10-річна Іринка, 3-річний Захар.
Його роботи надихають свободолюбством
«З моїх хлопців, а нас було 22, залишилось четверо, – голос Захисника, який направду бачив пекло, підступно тремтить. – Я, «Борода» – мій колишній командир, який зараз у лікарні, бо нещодавно отримав контузію, «Шульц» і «Бійчар», капелан. Йому вже 66. У 2022-му під Харковом загинув старшина, який побудував для військових реабілітаційний центр. Загинув «Монах»… Скільки ж наших перейшло у небесне військо… Страшна ціна Перемоги. Саме тому вона неминуче має бути за нами. З безапеляційним поверненням усіх українських територій».
