Василь Чайка – лікар з понад 20-річним досвідом. У лікуванні своїх пацієнтів він застосовує комплексний підхід, задіюючи тіло, мозок і психіку. І саме такий підхід, стверджує він, дозволяє вилікувати навіть найважчі недуги. Василь Іванович на своїх сторінках в соцмережах розміщує відео, у яких розповідає про різні захворювання і причини їх виникнення, вчить, як бути здоровим, Про це та інше розмовляємо із Василем Чайкою.
– Василю Івановичу, Ви виховувалися у сім’ї лікарів, тому й вирішили продовжити лікарську династію?
Вам також може сподобатися
– Так, мої батьки все життя присвятили медицині. Батько – лікар-педіатр, і збереження здоров’я дітей було головним сенсом його роботи. За свою 38-річну лікарську практику він допоміг великій кількості дітей, дотримуючись кількох принципів, один із яких «профілактика – найкраще лікування». Але великого бажання продовжувати справу батьків у мене не було. Адже у сільській місцевості бути лікарем – поняття цілодобове: і вночі, і у вихідні місцеві мешканці за першої потреби стукали у вікно. У батьків не було ні вихідних, ані взагалі вільного часу. Я такого не хотів. І коли закінчив навчання у школі – вагався: обрати творчу професію чи все ж продовжити лікарську династію? Рішення прийшло після слів батька: «Твоє рішення стати лікарем буде найкращим подарунком на мій 50-річний ювілей». І я вступив у Вінницький медичний університет.
– Під час навчання зрозуміли, що зробили правильний вибір?
– У виші, крім спеціальних дисциплін, ми вивчали релігію, вищу математику. Навіщо? Але переломним моментом для мене стала одна зустріч. Якось, навчаючись на другому курсі, взимку я віз з дому важкі сумки. Була волога холодна погода, і у мене почав боліти поперек. З кожним днем біль ставав дедалі сильнішим. Я звернувся у медпункт університету. Там поставили діагноз «міозит» і призначили лікування. Однак воно не допомогло, мені ставало все гірше. Тоді призначили аналізи і встановили діагноз «вторинний пієлонефрит», призначили антибіотики. Та біль не відступав. І тоді один зі студентів запропонував відвести мене на консультацію до професора нашого університету – Петра Колесника. Тоді я вже не міг ходити, і друзі мене до нього занесли. Він поклав мене на кушетку, щось понатискав, покрутив і каже: «Вставай». Я став на ноги і відчув, що у мене більше нічого не болить. І зрозумів, що хочу теж так вміти. Навіть якщо не буду лікувати інших, то хоча б для себе. Так почав цікавитися вертебрологією.
– Навчалися цьому додатково?
– Так, за місяць прочитав десяток книжок, дізнався все про професора Петра Колесника, про те, що він відкрив курси для студентів за цією тематикою, і одразу ж записався на них.
– Це навчання відрізнялося від університетського?
– В університеті нас вчили, що людський організм – це набір органів, які живуть самі по собі. Тому й лікувати потрібно кожен орган окремо. На курсах же вивчали організм людини як цілісну систему, тому й підхід до лікування має бути комплексним. Вчитися було дуже важко. Крім теорії, нам доводилося відпрацьовувати кожен рух до найдрібніших подробиць. На курсах була жорстка дисципліна: запізнився на хвилину – і для тебе навчання назавжди закінчувалося. Але мене це не лякало. У результаті я отримав унікальні знання. Згодом професор Петро Колесник відкрив вертебрологічний центр. Серед тисячі його учнів пропозицію працювати разом із ним отримали п’ятеро, серед яких був і я. Одночасно влаштувався працювати топ-менеджером у фармкомпанію.
– Що Вам дав досвід роботи у фармакології?
– За сім років практики я зрозумів, що головне завдання таких організацій полягає не в тому, щоб люди ставали здоровими, а в тому, щоб лікувалися все життя, приймаючи їхні препарати. Але віра в «диво-таблетку» породжує небажання докласти зусиль самому для збереження власного здоров’я, а не проводити частину життя на лікарняному ліжку. Я зрозумів, що хочу і можу допомогти тому, хто готовий інвестувати в себе і бути здоровим, а не лікуватися все життя.
– Які підходи до лікування застосовуєте?
– У лікування застосовую комплексний підхід, в основі якого – цитопатогенна, або клітинна теорія. Людський організм – цілісний. Тобто наше тіло складається з клітин, клітини формують тканини, тканини – органи й системи. Кожною частиною тіла керує відповідний канал мозку. Функція мозку полягає в тому, щоб підтримувати життя тіла кожну мить. Він подібний до потужного комп’ютера, запрограмованого виключно на виживання організму. Відчувати зовнішній світ мозку допомагає психіка (розум, думки, почуття, освіта, рефлекси). Психіка відчуває, розум аналізує ситуацію, автоматичний мозок дає команду і тіло все виконує. Тільки впливаючи на всі рівні одночасно ми зможемо отримати здоров’я та подовжити життя. Хвороба не завжди є небезпечною для організму. Більшість хвороб – це взаємодія між частиною мозку, яка контролює орган, та самим органом, який виконує певну функцію. Хвороба – це відповідь на конктретний психологічний чи емоційний конфлікт, значимий для конкретної людини (відповідно до її переконань та способів функціонування у житті). Відповідно, хвороба – це режим виживання, який запускається лише на рівні мозку та беззаперечно виконується тілом. І потрібно створити умови, щоб організм почав боротися з хворобою. Й у лікуванні слід застосовувати комплексний підхід одночасного впливу на тіло, мозок, психіку.
– А лікарські препарати застосовуєте?
– Обійтися зовсім без ліків не вдасться. Однак вони на є панацеєю. Все має бути у комплексі. А головне для кожної людини – не допустити захворювання завдяки правильному харчуванню й корекції способу життя.
