Андрій зростав у багатодітній родині. Він мав три сестри та брата. У рідному селищі Гришківцях, що на Житомирщині, закінчив школу, затим здобув спеціальність маляра-штукатура. Трудову діяльність розпочав у Києві на будівництві. «Через рік, у 2017-му, сина призвали на військову службу, – розповідає мама Інна Анатоліївна. – А невдовзі Андрій підписав контракт на три роки. Служив у морській піхоті в Миколаєві. Також брав участь у бойових діях на Донеччині. Був кулеметником. Розповідати про ті часи не любив. Навіть коли приїжджав у відпустку, хотів просто полежати в своїй кімнаті, послухати музику, відгородившись від усього світу».
Повернувшись до цивільного життя, Андрій Чеверда знову заробляв на хліб у будівельній галузі. Проте знайшов роботу у Бердичеві, щоб часто бути вдома. Постійно допомагав батькам по господарству, потроху робив у хаті ремонт.
«Одразу ж наступного дня, коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій з двоюрідним братом здали кров та записалися до лав місцевої територіальної оборони. Він хотів до своїх побратимів, які служили в Миколаєві, проте на той час дістатися туди не мав можливості», – пригадує мама.
Близько року у складі 139 окремого батальйону 115 бригади Сил тероборони Андрій стояв на захисті кордону України, що межує з Білоруссю на Житомирщині. А в лютому 2023-го зателефонував мамі, попередив, що надішле свої речі. Крім того, подарував Інні Анатоліївні німецьку вівчарку. Лише сестрі Марині зізнався, що вирушає воювати на схід. Не хотів, щоб мама хвилювалася…
«Мені писав, що все в порядку. Що живий. Був і під Бахмутом, і на Куп’янському напрямку. А 27 травня сказав мамі, що скоро прийде у відпустку. Що йде на останнє завдання», – поділилася спогадами сестра. Два дні Андрій не виходив на зв’язок. А 30-го родині повідомили, що син пропав безвісти.
На фото: У складі підрозділу Андрій протистояв близько 80 окупантам, не допустивши прориву лінії оборони. Фото надане рідними Героя.
На сайті Міністерства оборони є інформація, що 29 травня 2023 року Андрій Чеверда був з п’ятьма побратимами на передовій позиції підрозділу поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області. Цю позицію неодноразово штурмував ворог.
«О 15.00 противник почав черговий штурм, після мінометного обстрілу ворог в складі ротно-тактичної групи кількістю до 80 осіб пішов у атаку, почався бій з переважаючими силами противника. Дві хвилі ворожого наступу було відбито. Солдат Чеверда Андрій Геннадійович був поранений, але не залишив позицію. Від інтенсивності ведення вогню зброя перегрівалася та заклинювала, тоді в хід ішли гранати, група захищала позицію до останнього патрона, окоп був всипаний гільзами. Коли закінчилися боєприпаси, командир взводу викликав вогонь на себе. В ході бою ворог зайняв позицію, але просунутись далі внаслідок великих втрат (до 40 осіб) був не в змозі. Після відбиття позиції було знайдено тіла трьох наших Героїв, серед них був і Андрій Чеверда. Він отримав травми, несумісні з життям», – йдеться на сайті. (Села Новоселівське на Луганщині та Берестове Куп’янського району Харківської області – поруч. Тому різні джерела подають місце загибелі по-різному – прим. авт.).
Рідним сповіщення про його смерть принесли 31 травня. Поховали Захисника в рідному селищі 5 червня 2023 року. Він так і залишиться назавжди 27-річним… За сумлінну службу та вірність військовому обов’язку учасник бойових дій Андрій Чеверда нагороджений медаллю «Ветеран АТО», мав нагрудний знак 115 окремої бригади тероборони. А в квітні 2025 року президент України Володимир Зеленський вручив матері Зірку Героя.
Інна Анатоліївна досі не може без болю дивитися на військову форму найріднішого та його нагороди. Тому вирішила передати все у музей Бердичева, щоб земляки знали і пам’ятали про його подвиг. «Він був дуже тихим і добрим. Не любив компанії та галас. Все старався піклуватися про рідних. Адже інший син живе і працює за кордоном ще з 2017 року. Дбав за оселю. Хотів закінчити ремонт, упорядкувати обійстя… Мав майстровиті руки та світлу голову. Любив тварин та мріяв поїхати до Німеччини, вчив мову… А коли дізнався, що стане дядьком, дочекатися не міг появи на світ малюка. На жаль, Марк народився вже після його загибелі…» – не може змиритися зі втратою серце матері.
