Їхнє знайомство відбулося на професійному ґрунті. Наталія Новак працювала в державній екологічній інспекції, а Дмитро Буйвал – в Сумському національному академічному театрі, потім – у рекламній агенції, взявся розвивати зелений туризм, дбати про природу… Тривалий час вони спілкувалися по телефону, і все частіше у розмовах виникали паузи.
«А коли у травні 2020 року ми вперше зустрілися, то зрозуміли: повинні бути разом, – пригадує Наталя. – На той час я була в процесі розлучення з першим чоловіком, виховувала трирічну донечку Софійку. Дмитро ж був доволі відомою і креативною особистістю в Сумах. Творчий та непересічний, він вже встиг пожити певний час у Києві. Працював у мережі швидкої їжі, робив ремонти… Але головним для нього був творчий простір. Відтак привіз до свого міста чимало ефектних ідей. У його доробку – вогняні шоу, живі скульптури. Оскільки мав освіту кравця, сам створив і пошив собі понад 20 різних образів. Виступав разом зі своїм колективом на днях міста, різноманітних фестивалях, масових заходах тощо. У складі їхньої групи були міми, образи на ходулях, люди-скульптури… Дмитро об’їздив півтора десятка країн, брав участь у міжнародних фестивалях. Згодом увійшов у 50-ку кращих живих скульптур світу».
На фото: Дмитра Буйвола добре знали на Сумщині, бо без нього не обходилася майже кожна суспільна подія. Фото з домашнього архіву.
За словами Наталії, чоловік мріяв жити подалі від міської суєти. Тож придбав неподалік Сум – у Старому Селі – невеличкий будинок. Почав робити ремонт та креативно обставляти простір.
«Ковід добряче вдарив по його творчості, життю, – продовжує жінка. – На якийсь час він закрився в будинку з двома своїми собаками. Але щоранку виходив на пробіжки. Знайомлячись з довколишніми краєвидами, все частіше задумувався над екологічними проблемами: брудною річкою, горою сміття, покинутими обійстями… От на цій екологічній тематиці ми й зійшлися».
Хоча Наталія старша за Дмитра, він не міг без неї жити, а Софійку полюбив як власну донечку. «Був надзвичайним, романтичним – міг навіть у вікно по карнизу мого будинку залізти, щоб квітку подарувати. Він став для мене цілим світом: учителем, мудрим наставником, психологом, кращим другом… Мріяли про спільну дитину», – ділиться особистим Наталія.
Те, що буде велика війна, відчували обоє. Бо до кордону з росією – рукою подати. Дмитро почав шукати шляхи, як записатися в територіальну оборону. Але не брали. Спочатку, стверджували, записують тих, хто пройшов АТО, хто служив в армії.
«У ту страшну ніч я з дитиною була в Сумах, а Дмитро в селі. Зателефонував, сказав, щоб брала своїх і його батьків та їхала до нього. Він рвався воювати, але в моєї мами почалися панічні атаки, його рідні не чують, а я не знала сурдоперекладу. Тож мусив залишитися. Але партизанив: розвідував, допомагав бійцям. Носив їм теплий одяг, гарячий чай та каву… А коли Сумщину звільнили від окупантів, мамі Дмитра зробили операцію і ми всі були у відносній безпеці, він таки записався до спецпідрозділу, який у нас формувався. Вивчився на гранатометника. Перше бойове хрещення отримав під Бахмутом. На тому напрямку воював з грудня 2022 до 1 березня 2023 року», – розповіла Наталія.
Жінка продовжувала жити на дві оселі. В місті – робота, а в селі – собаки, ще й кота завели. Коли Дмитра перевели у прикордоння Сумщини, бачилися частіше. Наталія передавала смаколики. Особливо хлопці просили смажених пиріжків з капустою. Тож по пів ночі стояли з мамою біля плити, щоб вистачило кільком десяткам побратимів.
На фото: Дмитру Буйвалу назавжди залишмиться 32 роки. Фото з родинного архіву.
«Через проблеми зі здоров’ям мусив лікуватися, – продовжує дружина. – Згодом перевівся в Кам’янець-Подільську бригаду ТРО, мав охороняти кордони Сумщини. Проте 29 липня неочікувано їх направили на один з найгарячіших напрямків – під Куп’янськ. Тоді й бачилися востаннє. Телефонував, писав, коли була можливість. Вже знали, що очікуємо народження дитини. А у вересні планували офіційно зареєструвати наші стосунки. Навіть ім’я обрали для сина, бо Дмитро був впевнений, що неодмінно народиться хлопчик. А коли я припустила, що може бути дівчинка, подумавши, написав: «Буйвал Марія Дмитрівна – звучить шикарно».
6 серпня попередив Наталію, що йде на позицію, не знає, скільки буде без зв’язку. Жінка пригадує, що мав пригнічений стан, а перед цим заповнив форму 5 – залишив контакти рідних у разі чого… 11-го Наталія пропустила дзвінок з невідомого номера. Зателефонувала на нього аж увечері. Хлопці запевнили, що Дмитро живий, що їх мають скоро вивести з позиції…
«Це була п’ятниця. У суботу, неділю – жодних новин. В понеділок вирішила піти до жіночої консультації, стати на облік. Вже мала виходити – телефонний дзвінок. Попросили прийти в ТЦК. І замість того, щоб вперше побачити на УЗД нашого малюка, я взяла до рук сповіщення про загибель його тата», – не може стримати сліз жінка.
Від побратимів Наталія згодом дізналася, що на позиції було дуже гаряче. Вже контужений та поранений Дмитро залишився з кулеметом прикривати хлопців. Що, по-суті, шансів вижити у нього не було… «Виходить, коли мені телефонували і запевняли, що з ним все добре, він вже був мертвим. Плутанина виникла через те, що хтось випадково надягнув його наплічник із позивним «Хім». Побачивши шеврон, хлопець подумав, що то Дмитро».
Поховали Захисника 18 серпня на Алеї Слави в Сумах. Йому назавжди залишиться 32 роки.
«Я просила показати мені хоч пальці, хоч прядку його волосся. Не пустили. Опізнали товариш та тато. Мені віддали лиш його жетон», – каже дружина.
Через пів року на світ з’явилася Марійка. Дівчинка росте така ж кмітлива, енергійна, рішуча та непосидюча, як і її тато. Часто цілує його світлину, усміхається до фото. Наче мають свою, лише їм відому мову. «Якось прокинулася, подивилася на нього і каже: «Тато. Тато, тато, тато…»
Наталія досі не може змиритися з втратою. Але сама собі не дозволяє здаватися. Заради донечок, заради мрій коханого, заради пам’яті про нього.
«Дмитро був авантюристом, в хорошому розумінні. І мене цього навчив. Тож неодмінно буду продовжувати те, що він любив, чим захоплювався. Головне – дочекатися Перемоги України», – підсумувала Наталія.
