Віктор Суліма (позивний «Грузин»), Василь Поприк («Вуйко») та Владислав Опаленик («Директор») після звільнення з війська за станом здоров’я не змогли сидіти склавши руки – створили підприємство «Вуйко ЕКО» і виготовляють крафтові м’ясні вироби. Частину прибутку спрямовують на допомогу побратимам на фронті. А ще своїм прикладом хочуть надихнути тих, хто повертається з війни, не боятися розпочинати власну справу.
До війська пішли добровольцями
Вам також може сподобатися
Віктор Суліма та Василь Поприк знайомі більше 25 років. Віктор ще у 2014 році пішов боронити рідну землю у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». На початку повномасштабного вторгнення Віктор з Василем одразу пішли у військкомат. «Через проблеми зі здоров’ям «Вуйко» не пройшов ВЛК, – згадує Віктор Суліма. – Тоді він зібрав речі, втік у Київ і приєднався до наших підрозділів, які тоді обороняли Київ. Я у 2022-му почав свою службу в складі 101 бригади ТРО. Тоді ще можна було переводитися з одного підрозділу в інший, то згодом ми з «Вуйком» опинилися в одному військовому підрозділі».
Владислав Опаленик теж добровольцем пішов до війська. Оскільки до великої війни був адміністративним директором мережі ресторанів, то й позивний отримав «Директор». Служив у 33 механізованій бригаді. Під час Запорізького контрнаступу його машина підірвалась на протитанковій міні. Тривало лікувався в Україні та за кордоном, переніс кілька операцій. Шанси на те, що ходитиме, давали мінімальні, проте Владислав таки зміг стати на ноги. Оскільки Владислав – чоловік сестри «Вуйка», тому чоловіки були знайомі ще до великої війни.
Після важких поранень та хвороб чоловіки звільнилися зі служби, і перед ними гостро постало питання: що робити. «Ще під час служби, коли чекали підписання наказу про звільнення, ми чітко розуміли, що війна у попередньому форматі для нас закінчилася, – згадує Віктор Суліма. – Тому почали замислюватися, чим займатимемося у цивільному житті. «Вуйко» каже: «Давайте займемося їжею. Нам же подобаються домашні смаколики, які передають волонтери. Можна самим готувати смачні ковбаси, інші делікатеси». А «Вуйко» в юності трохи мав такий досвід. На цьому й зупинилися».
Об’єднались навколо ідеї створення натурального продукту за оригінальними рецептами
«14 жовтня 2024 року я приїхав в Ужгород, – продовжує «Грузин». – «Вуйко» звільнився раніше. І ми почали втілювати свій задум у життя. Назву для свого підприємства обрали за позивним Василя – «Вуйко», бо вуйко – це таке рідне закарпатське слово. Додаткове ЕКО свідчить про те, що ми робимо ставку на натуральну продукцію. Стартували з виробництвом спершу вдома: коптили, готували, збираючись у когось одного. Спочатку нашу продукцію купували знайомі. Ми створили сторінку у фейсбуці і почали «розкручуватися». Зараз нашу продукцію замовляють не лише в Україні, а й за кордон».
Кількість замовлень зростала, і виникло питання про окреме приміщення для виробничого цеху. Голландський благодійний фонд «Фреда в Україні» закупив для ветеранів холодильне обладнання та обладнання для переробки м’яса. «Представники фонду кілька разів приїздили до нас, вони постійно беруть нашу продукцію, – розповідає Віктор Суліма. – Ми пропрацювали рік, вони бачать, що результат є, що обладнання не припадає пилом. Тож пообіцяли купити обладнання для майбутніх магазину і цеху».
Оскільки ні спеціальної освіти, ні досвіду м’ясопереробки побратими не мали, то навчалися самотужки – щось виходило, щось доводилося переробляти, вдосконалювати. «Ми не використовуємо ні консервантів, ні будь-яких інших добавок, із приправ – лише сіль, чорний перець і паприку, – презентує свою продукцію ветеран. – У нас все натуральне. Знайшли кілька старовинних закарпатських рецептів. Серед родзинок – лемківське сало. Рецепт знайшли випадково. Один з наших знайомих натрапив на боргову книгу з Перечина, на одній зі сторінок був від руки написаний рецепт. Він нам сподобався, ми його трохи підкоригували, скажемо так, під сучасні технології. І вийшло дуже смачно. Ще один наш ексклюзив – лавандовий шовдар. Це традиційний шовдар, але разом зі звичайною сольовою ропою з приправами ми використовуємо додатково ще й лаванду».
Сьогодні «Вуйко ЕКО» виготовляє 18 видів продукції. Усе – закарпатські м’ясні делікатеси: шовдар, пікниця (домашня ковбаса), мисливська ковбаса, сало трьох видів (звичайне солене, копчене, лемківське сало). «Оскільки Владиславу протипоказана свинина, ми для нього і таких же людей виготовляємо курячу печену ковбасу, яка користується великим попитом», – пояснює ветеран.
Не забувають ветерани і про своїх побратимів, постійно передають їм на фронт продукцію, долучаються й до інших зборів перевірених волонтерів. «Також у нас діє постійна акція – «підвішена тушкованка для ЗСУ», – розповідає Віктор про ще один напрямок роботи – волонтерство. – Кожен може оплатити банку тушкованки, а ми власноруч зробимо й передамо її військовим».
Підтримати побратимів
Ветерани на власному досвіді переконалися, наскільки непросто колишньому військовослужбовцю адаптуватися до цивільного життя. І своїм прикладом хочуть показати іншим ветеранам, що знайти справу до душі, організувати власний бізнес – можливо. Тому проводять презентації власної продукції з дегустацією у ветеранських хабах. А у майбутньому планують розширити виробництво, відкрити фірмовий магазин і працевлаштувати ветеранів. А поряд з виробництвом хочуть влаштувати ветеранський хаб, де представлятимуть різнопланову продукцію закарпатських ветеранів.
Крім м’ясної продукції, Віктор Суліма виготовляє сувеніри з використаних боєприпасів – брелоки, годинники, світильники тощо. Цим він почав займатися ще під час лікування. А згодом виграв обласний грант на масштабування справи. У планах – взяти помічника, ветерана, який має художню освіту. Адже можливість працювати, щось творити – це не лише заробіток, а й своєрідна терапія, яка сприятиме адаптації ветеранів до цивільного життя.
