З давніх-давен наші предки розводили овець, яких цінували за ніжне м’ясо, тепле хутро та овечий сир. Ці тварини добре пристосовані до різноманітних умов. Які особливості цієї домашньої живності? Які правила утримання та догляду за вівцями? Про це та інше розповідає кандидат ветеринарних наук Юлія Сисюк.
– Юліє Олександрівно, які основні продуктивно-біологічні особливості овець?
Вам також може сподобатися
– Головна особливість овець полягає у високій поліморфності та різнобічній продуктивності. Тобто від них ми отримуємо вовну, м’ясо, молоко, шкіру, навіть шубно-хутряну сировину, причому залежно від напрямку породи ці показники суттєво відрізняються. Окрім цього, вівці мають абсолютно унікальну будову травної системи як типові жуйні тварини зі складним багатокамерним шлунком. Це дозволяє їм надзвичайно ефективно перетравлювати грубі рослинні корми. Взагалі вони відзначаються неймовірною екологічною пластичністю і здатні споживати понад 400 видів рослин, тоді як корови, наприклад, лише близько 80. Вони охоче поїдають різноманітні бур’яни та степові трави, які інші тварини просто оминають.
Не менш важливою є їхня висока витривалість і пристосованість до пасовищного утримання. Вівці дуже рухливі, здатні долати значні відстані в пошуках води та корму, а їхні міцні копита дозволяють вільно випасатися на крутих схилах і гірських пасовищах, де утримання великої рогатої худоби просто неможливе. Якщо ж говорити про фізіологію, то тут варто відзначити інтенсивність росту та високі репродуктивні якості. Більшість сучасних м’ясних і м’ясо-вовнових порід стають скороспілими і готові до парування вже у віці 12-18 місяців. До того ж, вівцям притаманна висока плідність – чимало маток приносять двійнят чи навіть трійнят, а окремі високопродуктивні породи здатні давати приплід навіть двічі на рік. Завдяки
особливій структурі руна вівці надійно захищені як від зимових морозів, так і від літної спеки, адже вовна створює спеціальний повітряний прошарок навколо тіла. У примітивних порід шерсть оновлюється природним шляхом через сезонне линяння, тоді як культурні тонкорунні породи вже потребують щорічної стрижки людиною. Завдяки всім цим рисам вівці є чи не найбільш рентабельними тваринами для утримання на малопродуктивних землях.
– Яким має бути приміщення для утримування овець?
– Почнемо з того, що вівці – тварини витривалі, і вони набагато краще переносять холод, ніж спеку чи вологість. Тому головна вимога до кошари – це сухість, відсутність протягів і хороша вентиляція. Якщо говорити про мікроклімат, то взимку оптимальна температура всередині приміщення має триматися в межах від 4 до 8 градусів, хоча дорослі овечки чудово почуваються і при нульовій температурі. А от вогкість для них згубна: вологість повітря не повинна перевищувати 75%, інакше почнуться проблеми з дихальною системою та погіршиться якість руна. Щоб повітря не застоювалося і не накопичувався аміак від підстилки, обов’язково потрібна продумана притоково-витяжна вентиляція, але саме без різких протягів, яких вівці дуже бояться.
Окрему увагу варто приділити підлозі та підстилці. Найкраще робити глинобитну, дерев’яну або щілинну підлогу, але в жодному разі не бетонну без товстого шару підстилки, бо на голому бетоні тварини швидко застуджуються. Підстилку роблять глибокою і регулярно її оновлюють солом’яними чи торф’яними шарами, які вбирають вологу. Ну і, звісно, не можна забувати про зручність годівників та напувалок. Їх роблять із розрахунку фронту годівлі для кожної тварини, щоб уникнути тисняви та травм, особливо якщо в отари є суягні (вагітні) матки. Словом, кошара для овець має бути простою, світлою, сухою та захищеною від вітру – це найкраща профілактика будь-яких хвороб.
– Які основні особливості годівлі овець?
– Основою зимового раціону незмінно залишається хороше, різнотравне або бобово-злакове сіно – воно забезпечує необхідну клітковину для правильної роботи складного шлунка. До нього обов’язково додають соковиті корми: силосують кукурудзу, дають подрібнені коренеплоди та овочі, такі, як буряк чи гарбузи, які дуже стимулюють травлення та молочність маток. Зернові корми – ячмінь, овес або висівки – вводяться дозовано, переважно для підгодівлі в період суягності чи лактації, коли енергетична цінність раціону має бути максимально високою.
Окрему увагу варто приділити мінеральному живленню, про яке часто забувають початківці. Вівцям постійно потрібна кухонна сіль-лизунець, а також крейда та мінерально-вітамінні премікси, особливо взимку. Без цього порушується обмін речовин, що одразу позначається на міцності кісток та якості вовни. Всупереч стереотипам, що вівці п’ють мало, взимку їм потрібна достатня кількість теплої та чистої води. Холодна вода здатна викликати серйозні простудні чи шлункові захворювання, особливо у вагітних овечок. Тому правильна годівля – це завжди баланс між грубими, соковитими та концентрованими кормами в поєднанні з чітким дотриманням питного режиму.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
