Вам також може сподобатися
Захоплюватися технікою Іван Гайдей почав ще зі школи. Його батько, Сергій Михайлович, був токарем ІІІ розряду і часто вдома ремонтував різні механізми. А син спочатку спостерігав, щось подавав і з часом став непогано розбиратися в техніці.
Іван пересувається на візку. Він з дитинства має інвалідність. У рідному селі Ломачинці, що на Чернівеччині, хлопець закінчив школу. А коли постало питання подальшого навчання, не зміг знайти виш, де міг би здобути вищу освіту, пересуваючись на візку. Тож продовжував розвивати свої здібності у технічній сфері завдяки досвіду батька та багато читаючи відповідної інформації в інтернеті.
«Ремонтувати почав з класу сьомого, – каже Іван. – Спочатку це був наш мотоблок. Затим навчився лагодити скутери, мотоцикли, квадроцикли, автомобілі. Зверталися вже не лише односельці, а й мешканці району. Бувало, доводилося не одну ніч розбиратися зі складною задачею, шукати в інтернеті, як розв’язати проблему».
Хлопець розуміється буквально у всьому, що стосується механізмів машин. Але зізнається, що найскладніше дається проводка. Загадкою також залишаються сучасні електромобілі. Три роки тому Іван сконструював та втілив у життя давню свою мрію – засіб пересування. На це пішло пів року. Його трайк – це авторський винахід, завдяки якому він може їздити селом, забирати запчастини, купувати необхідні продукти тощо. Завдяки своєму винаходу він навіть може самостійно рибалити. Проте з реєстрацією трайка – проблема. Як і з посвідченням водія. Досі шукає можливості, як його отримати.
Незадовго до великої війни хлопець став одним із співзасновників місцевого районного мотоклубу «Самурай». Мріяли зібрати байкерів зі всієї України, організувати концерт, конкурси для любителів мотоспорту.
Повномасштабна війна увірвалася в життя Івана Гайдея новинами з інтернету. Тоді багато його земляків пішли захищати Україну зі зброєю в руках.
«Я теж думав, як допомогти у боротьбі з окупантами, – каже хлопець. – І якось дізнався від знайомого односельця, який був на передовій, що бійці не мають на чому зварити собі їсти. Терміново потрібна була пересувна плита. В інтернеті знайшов креслення, з батьком трохи підкоригували їх, удосконалили та почали робити турбопічки. Від звичайних вони відрізняються кращою мобільністю: вони менші, легші – важать до 10 кілограмів, потребують мало дров та мають високий коефіцієнт корисної дії. Відправили на фронт вже більше 20 пічок».
Спочатку Іван з Сергієм Михайловичем виготовляли металеві конструкції з власного металу, а коли його стало не вистачати, хлопець розмістив інформацію на своїй сторінці в соцмережі. І люди почали відгукуватися, донатити на таку важливу справу. Кошти перераховували не лише знайомі, односельці, але й люди з різних куточків України і навіть з-за кордону. «Якось написав, що для роботи дуже потрібен плазморіз. Бо щоб порізати 10 метрів труби для пічок, підготувати метал, треба дві упаковки відрізних кругів та два дні роботи. А з цим обладнанням все це можна зробити за день і якісніше. Його вартість разом з компресором – близько 30 тисяч гривень. Для нас це дуже велика сума. Проте днями один чоловік перерахував необхідну суму, і ми вже придбали цей плазморіз», – поділився новиною Іван.
Зараз син з батьком вже почали працювати над черговим замовленням від військових – за тиждень мають виготовити 24 турбопічки. На допомогу чоловікам приходять друзі, знайомі. Разом з ними, коли є час, виготовляють окопні свічки. Крім того, вже замовили сітку, щоб плести, адже маскування для наших Захисників – дуже важлива складова успіху.
Для ремонту техніки у автомайстра поки немає часу. «Але я продовжую вчитися, шукаю новинки, вдосконалююся, цікавлюся автодіагностикою. Перед великою війною мав уже купити обладнання для цього, заощадив трохи грошей… Та обладнання різко здорожчало, тож придбати не вдалося», – зізнається Іван Гайдей.
Хлопець переконаний, що Україна неодмінно переможе. І він також робитиме у це свій посильний внесок. Іван з болем розповідає про друзів і знайомих, яких вже забрала клята війна. На фронті ще продовжують воювати чимало його односельців. З ними він часто спілкується, запитує про потреби. Іван переконаний, що його праця буде надзвичайно корисною для бійців і цієї зими, адже їх будуть зігрівати та годувати турбопічки, виготовлені його дбайливими руками.
