Вам також може сподобатися
Велика війна триває вже понад два роки. І хоча вона охопила всю країну, але не всюди однакова. І неможливо порівняти досвід її проживання тих, хто увесь цей час на фронті без ротації, і тих, хто чекає на Перемогу в тилу, навіть якщо не просто чекає, а працює чи активно волонтерить. Тих, хто виїхав за кордон, і тих, хто залишився в Україні. Тих, чий рідний дім зруйнований, і тих, хто втратив найдорожчих людей – близьких чи рідних. Хто перебуває постійно під обстрілами і хто просто боїться сирени, коли вона вмикається у відносно мирному місті… Різниця досвідів колосальна. І це впливає на загальний досвід країни.
Практичний психолог Руслан Юшкевич каже, що війна в Україні стосується всіх, навіть тих, кого вона нібито не стосується. «У воюючій країні війна стосується всіх: і тих, хто здатний убезпечити себе, і тих, хто зовсім беззахисний, – продовжує він. – А також від війни страждає земля, страждають люди, страждає інформація, стосунки… Певно, вже всі за цей час встигли усвідомити, що попереднього життя не буде. Воно розділилося на «до» і «після». Навіть тоді, коли Україна зможе перемогти ворога, жити так, як до лютого 2022-го року, не буде ніхто. Надто велика ціна вже заплачена. Кожна людина по-своєму адаптувалася до великої війни. У людей з активною громадянською позицією і тих, хто знає, що таке раптовий стрес: військові з досвідом, волонтери, психологи, медики. У них зазвичай психіка стійкіша й краще пристосовується до певних змін у житті. Люди, які не мали подібного життєвого досвіду, адаптовуються до складних умов життя довше».
Психолог підкреслює, що в такий стресовий період емоційний маятник кидає в різні боки. Наше нинішнє суспільство занадто токсичне, бо налякане, згорьоване і з купою проблем. «Ми всі – одне суспільство, – каже фахівець, – бо всі в одному човні. Ми – демократичне суспільство, тож нам треба вміти жити з різними думками і точками зору. Емоціями, іноді непростими. А під час війни це відчувається набагато гостріше. Наше суспільство переживає епоху змін – дорослішає, бере більше відповідальності на себе, стежить за тим, що відбувається навколо, потихеньку починає усвідомлювати, що треба бути активним і розрізняти друзів та ворогів. Багато людей, які ніколи не їздили за кордон, зараз там опинились, і не в ролі туриста, а як утікач від війни. Це зовсім інший статус».
Що після Перемоги?
Чи не кожен українець вже за два роки великої війни зрозумів, що лише оголошенням капітуляції чи поверненням до кордонів 1991 року війна не закінчиться. «Настане період великої роботи, – каже психолог. – І ця робота буде з горем, з шоком. Коли люди дізнаються, що насправді відбувається на війні, скільки у нас реальних втрат! Скільки доведеться працювати над реформуванням армії, зважаючи на вже бойовий її досвід, скільки буде протиріч і неузгодженостей з приводу змін у суспільстві. Повернуться втомлені, травмовані люди, які воювали, зустрінуться з негативним ставленням до себе, бо зараз суспільство майже молиться на військових, але завжди так не буде. У людей коротка пам’ять, все забудеться. І солдати нікому не будуть потрібні, а можуть стати тягарем для суспільства, бо з ними треба буде щось вирішувати, адаптовувати їх до мирного життя, вливати в соціум. Також ми маємо пам’ятати, що наш скажений сусід ніколи не відмовиться від нападу, зокрема і щоб спихнути на нас свої невдачі. Росія під боком, вона нікуди і ніколи не зникне.
Є ризик, що наше суспільство може скотитися в крайнощі. І стати таким, що тепер нам всі винні, що ми захистили всю Європу ціною власних життів. Це може мати зворотний бік медалі – ми вважатимемо себе чи не пупом землі (читай – Європи), бо захистили її від ймовірного нападу росії. Таке теж може бути…»
Ми різні, і в цьому наша перевага
Ті, хто пережив у цій війні менше, здатні підтримати тих, хто вражений нею сильніше. Така взаємодія здатна рятувати. Західне суспільство називає нас суспільством, що боронить демократію. Варто розуміти, що для нашої нації це було притаманно завжди. Ми вміли шукати компроміс і завжди це доводили. Ми всі – одна багатонаціональна країна, кожен має право на свою думку. Ми різні, і це доводить, що ми незнищенні. Бо якщо ми станемо однаковими баранчиками, то перетворимося на наших сусідів. А українці схожі на працьовитих бджіл – в разі потреби усім вуликом нападають, кусають і жалять ворога. А потім літають і збирають мед.
