Вам також може сподобатися
Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин Сокальського повіту Львівського воєводства Польщі. Нині – це Червоноградський район Львівської області України. Зростав у селянській родині. У 1964 році закінчив Львівський державний медичний інститут, здобув спеціальність лікаря-стоматолога.
Початок політичного життя
Ледь почавши трудову діяльність за фахом у селищі Гірник, Степан Ількович взяв участь у дисидентському русі. Він розповсюджував самвидав та іншу заборонену літературу. У 1960-х роках вперше в Україні переклав працю академіка Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес».
Після масових арештів опозиційної української інтелігенції продовжував працю ув’язненого В’ячеслава Чорновола – видав підпільно «Український вісник».
У 1974 році у забороненому в СРСР «Українському віснику» вийшли його праці «Етноцид українців у СРСР» та «Генеральний погром», які перевидавали багатьма європейськими мовами.
Вперше Хмару затримали у 1975-му, але незабаром відпустили через відсутність доказів по факту злочину та причетності до антирадянської пропаганди. Справу закрили, проте продовжували збирати докази його «української націоналістичної діяльності». У 1980 році їх зібрали достатньо для того, щоб КДБ заарештувало чоловіка за політичну та правозахисну діяльності. Хмару звинуватили за статтею «антирадянська пропаганда» та засудили до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання.
Покарання він відбував у таборах для політв’язнів на Уралі. За нескорену позицію, не припинивши дисидентську діяльність, не зламавшись та не зрадивши своїх ідей і там, у таборах відсидів 306 діб карцеру. А тоді мало кому вдавалося пробути в карцері навіть тиждень, щоб вийти звідти при здоровому глузді і не відмовившись від своїх ідей. Також неодноразово або, як пізніше розповів сам Степан Ількович, практично постійно він влаштовував голодування через несправедливе переслідування українського народу.
Довіра народу
Степан Хмара вийшов на свободу в 1987 році. Він повернувся в Україну і став одним із керівників Української гельсінської спілки, яка виступала в ролі політичної опозиції комуністичному режиму. А після її перетворення на Республіканську партію з квітня 1990 року став заступником голови партії. У тому ж році на виборах до Верховної Ради України його обрали народним депутатом. Був одним із співавторів Конституції України.
У жовтні 1990 року Хмара підтримав «Студентську революцію на граніті». Він прийшов в табір голодувальників і з кількома своїми соратниками-депутатами теж оголосив голодування. 7 листопада, коли активісти Української студентської спілки виступили проти останнього радянського військового параду, Степан Хмара їх підтримав і вийшов на одиночний пікет. Проти дисидента влаштували провокацію та взяли під варту за звинуваченням в нападі на співробітника правоохоронних органів. Ця справа отримала широкий суспільний резонанс, ставши відомою як «справа Хмари». На свободу він вийшов у квітні 1991-го.
Після відновлення незалежності України Степана Хмару ще двічі обирали народним депутатом. Він продовжував боротися за безневинно засуджених українців і політичних в’язнів.
У 2004 році – активний учасник Помаранчевої революції
30 жовтня 2015 року Хмара оголосив голодування на підтримку політв’язнів. Ось що заявляв перед голодуванням: «Я голодував у своєму житті десятки разів, у 1991 році – більше місяця, а в пермських концтаборах радянського режиму – майже постійно, всі вісім років. Всі ці голодування не були для мене проблемою, тому що я знав: це чужа держава, і комуністичний нелюдський режим змушує мене йти на ці акції непокори, а морально я почувався чудово, на висоті. Завтра, 30 жовтня, я теж буду голодувати разом з політв’язнями Лук’янівського СІЗО. І це голодування буде, мабуть, найважчим в моєму житті, важким морально, тому що ніколи, навіть у страшному сні, не міг я собі уявити, що в моїй незалежній Україні, у ХХІ столітті будуть сотні політв’язнів, патріотів і героїв війни!»
Особисте життя
Перша дружина Степана Хмари Галина померла в 2000 році. З нею виховали сина Романа та доньку Соломію, які народили їм п’ятеро онучок. Одружився вдруге на своїй помічниці Роксолані. У шлюбі народився син Тарас. Дружина Степана Ільковича, повідомивши суспільству про важку втрату, написала: «Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона воскресне! Я знаю…»
