Захисник народився 11 квітня 1998 року в селі Жабинці на Кам’янеччині. Згодом родина переїхала до селища Чемерівці. Дуже полюбляв риболовлю, часто допомагав батькам по господарству. Туризм і спорт стали юнацькими захопленнями Дмитра. Він брав участь у походах та різноманітних змаганнях, неодноразово виборював призові місця. З дитинства захоплювався автівками, тож після школи вступив до Кам’янець-Подільського професійно-технічного коледжу. Отримав фах водія-кранівника.
Свою майбутню дружину Павліну Дмитро зустрів у сусідньому селі Почапинці. Після двох років стосунків у 2015 році пара взяла шлюб. Невдовзі в них народилася донечка Аліса. Через три роки молодого батька призвали на строкову службу в Монастирський прикордонний загін. Через півтора року повернувся до цивільного життя. Навесні 2020 року Дмитро влаштувався водієм вантажівки у місцеве агрогосподарство.
Дмитро та Павліна ростили донечку, будували плани на майбутнє. Мріяли про власний будинок, подорожувати країною… «Ми були дуже щасливі, – згадує Павліна. – Скільки ідей мали, скільки задумів… Чоловік постійно дбав, щоб ми жили не гірше від людей, піклувався про свою родину. А незадовго до повномасштабного вторгнення наче щось відчував: все частіше дивився новини. Якось навіть заявив, що щось недобре насувається. Тож коли 26 лютого 2022 року отримав повістку, вже був готовий. І нас налаштував, що піде захищати країну».
Понад рік Дмитро служив недалеко від дому. Спочатку навчався на водія-сапера 143 об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» в Кам’янці-Подільському.
«Вперше на передову чоловік поїхав 12 квітня 2023 року, – каже дружина. – Тоді виконував завдання неподалік Краматорська на Донеччині. Домовилися, що буде давати знати про себе щодня. Тож часто розмовляли. Інколи попереджав, що йде на завдання, щоб не хвилювалися. Ми всі дуже чекали, коли Дмитро прийде у відпустку. Тоді з донечкою їхали до Кам’янця, Хмельницького, у Сатанів, відвідували кафе, рибалили на місцевих водоймах… Це були такі щасливі миті! А донечці привозив усе, що б не попросила: іграшки, велосипед, інші дарунки.
У 2023 році ми нарешті здійснили заповітну мрію – придбали будинок в Бережанці, неподалік Чемерівців. Зробили ремонт, добудували дві кімнати. Дмитро ще хотів гараж спорудити, бо не було куди ставити машину…
Перед останнім його відрядженням ми якраз дізналися, що в нас буде ще одна дитина. Сподівалися, що в наступний його приїзд додому разом підемо на УЗД, дізнаємося стать».
На фото: Нині все вдома нагадує про нього: дітям – гойдалки і пісочниці, зроблені роботящими татковими руками, дружині – численні фотографії коханого, з яким колись були неймовірно щасливими. Фото з домашнього архіву.
Навесні 2023 року підрозділ Дмитра Кухаришена перекинули на Бахмутський напрямок. На той час там було найгарячіше. Саперна справа, яку виконував Захисник, вимагала повсякчасної зосередженості й відповідальності, а ще здатності працювати за будь-яких обставин. Він постійно навчався. У вересні 2023 року пройшов вишкіл за кордоном, на базі союзників у Литві. Потім вирушив на Херсонщину виконувати свою роботу.
Того фатального дня 18 серпня 2024 року досвідчений сапер, у якого за плечима вже були десятки бойових виходів у найгарячіших точках фронту, виконував завдання з мінування на Покровському напрямку, в районі Костянтинівки. У 2024 році ця ділянка фронту – місце невпинних ворожих штурмів і запеклих боїв. За словами дружини, він вже впорався зі своєю роботою і разом з побратимом верталися до автівки, коли прилетів ворожий дрон…
«Я так чекала, поки Дмитро, як завжди, зателефонує, скаже: «Зі мною все добре». Але ні того дня, ні наступного, ні жодного – вже не почула і не почую його рідний голос», – не може змиритися зі втратою дружина. Поховали Героя в Чемерівцях на Алеї Слави. Йому назавжди залишиться 26… Дмитро так і не дізнався, що у нього народиться ще одна донечка – точна його копія. Дівчинку назвали Поліною, як він і хотів колись. Нині їй рік і три місяці. Свого татка малеча знає лише по фото і мармуровій плиті на кладовищі, з якої до неї усміхається найкращий тато на світі.
