Вам також може сподобатися
Про Олександра та Олену Доброжанських з Одещини та їхню ферму «Ліхтенфельд» добре знають поціновувачі крафтових сирів. Обидвоє корінні одесити, які не звідали сільського життя навіть у дитинстві, оскільки і бабусі з дідусями, і прабабусі були містянами. Однак одного разу потрапивши в село, у місто повертатися не захотіли. Натомість заснували свій бізнес.
«Я щасливий, бо займаюся справою, яка приносить не лише прибуток, але й задоволення»
Олександр та Олена Доброжанські – одесити з кількома вищими освітами. Працювали топ-менеджерами у великих компаніях. «У 2014 році в Одесі було неспокійно, – згадує Олександр . – Я відправив дружину з донькою на деякий час у село, там у нас був будинок, який ми тримали як дачу. А сам з початком війни пішов у військо. Служив у батальйоні імені Джахара Дудаєва, а коли виникли проблеми зі здоров’ям, працював інструктором».
У 2016 році Олександр повернувся до сім’ї, яка все ще жила у селі. «Я думав, що трішки відпочину, відновлюся і повернуся в місто, піду на роботу. Поки відпочивав, зрозумів, що не хочу в місто, хочу жити тут, у селі», – зізнається чоловік. Основною причиною було те, що хотілося самим їсти органічну продукцію, і головне – ростити донечку в екологічно чистому середовищі. «Я працював маркетинг-директором у різних мережах продуктових супермаркетів. Я знаю, що у споживача немає шансів визначити якість товару по упаковці або на смак. Виробники продуктів досягли такої досконалості, що професіонали-дегустатори часом не в силах розпізнати фейк. Це основна причина переїзду в село», – каже чоловік.
Й виникло питання – чим зайнятися. «Я фаховий маркетолог, майже 30 років працював на керівних посадах, топ-менеджером у великих компаніях, – каже Олександр. – Тому почав аналізувати ринок: що я можу робити тут, у селі, і заробляти гроші. Сироваріння – ця справа виявилася і цікавою, і ефективною».
Й у селі можна добре заробляти
Родина Доброжанських мешкає у селі Кудрявка, яке розташоване за більш ніж 100 кілометрів від Одеси, а до найближчого містечка-райцентру – близько 30 кілометрів. Сюди не ходить громадський транспорт. «Але якщо людина робить замовлення по інтернету, то їй все одно, де розташована моя ферма», – каже фермер. Ні корів, ні кіз родина не тримає. «Сировину ми купуємо, бо вважаю, що кожен має займатися тією справою, яку він знає, – пояснює Олександр Доброжанський. – Щодня о сьомій ранку збираємо з усього села молоко. За добу переробляємо його більше пів тонни. Технологія не передбачає будь-якої попередньої переробки. Свіже молоко одразу вариться, процес триває до 18-ти годин. Тож часу на утримання худоби немає, навіть городину ніколи вирощувати. Тримаємо лише собаку, папугу та двох котів. Робочий день у сезон триває не менше 16-ти годин. Тим паче, що ми самі займаємося і продажем, і рекламою. Маємо інтернет-магазин, напряму торгуємо, причому гуртовим продажем не займаємося, лише вроздріб».
Уся продукція вироблена вручну.
Загалом, вважає Олександр Доброжанський, проблема наших селян у тому, що вони зосереджені на виробленні сировини, а не готової продукції. «Адже з готової продукції 80 відсотків прибутку належать переробнику, гуртовику і тому, хто займається продажем уроздріб. Якби сільські люди займалися переробкою, то мали б хороші прибутки. До прикладу, не продавали малину чи полуницю, а зварили з них варення чи джем. Їх можна продати значно дорожче. Джем може тривалий час зберігатися, тому не потрібно одразу продавати увесь продукт, бо він зіпсується. Таким чином можна отримати у 8-10 разів більше прибутку».
З початком повномасштабного вторгнення ферма тимчасово зупинила роботу. Окупанти не дійшли до села усього 22 кілометри, проте Олександр повіз рідних до свого побратима по АТО на Львівщину. А сам пішов з ним до військкомату. І вже з квітня 2022-го Олександр був на бойових позиціях. У травні, коли минула небезпека окупації, Олена повернулася додому і самотужки відновила сироваріння. А восени 2023-го через стан здоров’я з війська повернувся Олександр, хоч і досі залишається воєнним інструктором. Старший син Олександра служить у ЗСУ. Донька навчається дистанційно у сьомому класі Харківської гімназії віддаленого навчання. Крім того, займається карате, навчається у музичній школі, захоплюється живописом.
«Для тих, хто повертається з війська, важливо знайти справу до душі. Не усі можуть скласти проєкт, який запрацює. Я можу допомогти зі складанням бізнес-плану, поділитися досвідом, який маю. Щоб у селі заснувати бізнес, потрібно небагато грошей. Головне – робити все з розумом і любити те, що робиш», – переконаний Олександр Доброжанський.
Сьогодні на фермі «Ліхтенфельд», крім Олександра і Олени, працюють ще два помічники. Сири варять за традиційними рецептами світових шкіл сироваріння, «Уся моя продукція вироблена вручну і не містить жодних консервантів і імітаторів смаку, – зазначає Олександр Доброжанський. – Можу з впевненістю сказати, що я роблю справжнє. Ми вивчаємо досвід не тільки наших предків, а й світовий досвід виробництва екологічно чистих продуктів харчування виключно ручним способом. У нашій продукції не застосовуються і ніколи не будуть застосовуватися промислові методи переробки, виробництва і консервації продуктів харчування».
І наостанок – чому «Ліхтенфельд»? «До початку минулого століття в цій місцевості жили німецькі колоністи, і головне їхнє селище називалося Ліхтенфельд, – пояснює пан Олександр. – Сьогодні сусіднє село має сучасну назву – Яснопілля, що є прямим перекладом з німецької «Lichtenfeld». На початку 1990-х років був масовий вихід німців з середньоазіатських республік колишнього Союзу. І уряд України прийняв пропозицію Німеччини про прийом біженців в нашій країні. Україна надала землі для побудови німецьких селищ, а Федеральний Уряд фінансував будівництво будинків, інфраструктури і довгі роки допомагав німецьким переселенцям. Кудрявка – одне з таких нових сіл, велика частина жителів якого – етнічні німці. Наша місцевість – це родючі чорноземи, південне сонце і… віддаленість від промислових зон, великих автострад і будь-яких техногенних об’єктів, які можуть отруювати навколишнє середовище. З недоліків потрібно відзначити, що віддаленість від великих міст не дозволяє постачати продукти, що швидко псуються. Тому ми орієнтуємося на виробництво продукції тривалого зберігання. Сири, вино, копченості, мед, консервація та лікувальні чаї – тобто продукти, які анітрохи не втрачають своїх поживних властивостей при тривалому зберіганні».
