Вам також може сподобатися
Чому дати народження загиблих, дні вшанування, річниці, пов’язані зі спільними історіями життя, є потужними тригерами для матерів, дружин – розмова з Ларисою Подкоритовою, кандидаткою психологічних наук, доценткою кафедри психології та педагогіки Хмельницького національного університету.
На фото: Психологиня Лариса Подкоритова радить рідним, котрі втратили близьких, навчитися слухати інших і чути себе. Фото: Сергія Аніськова
- Ці дати нагадують про загиблу людину, про те, що її вже немає серед живих. І можливості привітати, побути разом більше немає. Це наповнює болем, – каже психологиня.
- Чи варто людям, які втратили близьких, зокрема на війні, часто брати участь в подіях, присвячених вшануванню Героїв на кладовищах, на майданах тощо. Особливо якщо ці дні дуже важко проживати емоційно, психологічно… Чи обов’язково йти на всі вшанування, на які запрошують, матерям, дружинам, батькам, сестрам та іншим родичам загиблих Захисників?
- Тут немає універсальної поради. У таких випадках важливо орієнтуватися на свої внутрішні сили: скільки є енергії, ресурсу, який фізичний і психічний стан тощо. Якщо є відчуття, що немає сил, то краще себе не змушувати. Альтернативою може бути молитва за загиблого, якщо людина віруюча. Можна навіть подумки поговорити з людиною, яка загинула, це цілком нормально. Якщо немає сил іти зараз, можна піти потім, коли сили з’являться. Взагалі не варто прив’язувати себе до дат. Це накладає на психіку додатковий вантаж обов’язку, з яким може бути важко впоратися, адже багато енергії іде на проживання горя від втрати близької людини. Комусь паузи необхідні, а комусь вони, навпаки, додають труднощів у горюванні. Тому варто розвивати здатність слухати і чути себе, а не те «що люди скажуть, що люди подумають».
У цілому і людям, які у горі, і тим, хто поруч із ними, найважливіше пам’ятати, що процес горювання є індивідуальним: він по-різному відбувається у кожної людини, і кожній потрібен різний час на це.
– Порадьте, як взаємодіяти із тими, хто втратив рідних.
– У першу чергу пам’ятати, що кожна людина проживає горе по-своєму. Навіть якщо вона не виражає свій біль зовні, він все одно має велику інтенсивність всередині. Уникати фрази «Я вас розумію», бо кожній людині болить по-своєму. Уникати порад, особливо на кшталт «все буде добре», «все владнається» тощо, бо не буде все добре, як раніше. Але людина поволі проживає цей біль, і важливо її у цьому підтримати, хоча би тим, щоб бути поруч.
Не уникати розмов про втрату, але і не ставити некоректних запитань, наприклад, як загинув, як помер тощо. Краще запитати про те, ким людина була, чим цікавилася тощо. Найкраще – уважно слухати, не перебивати і коректно висловлювати співчуття: «Я співчуваю Вам», «Співчуваю Вашому горю».
Уникати оціночних суджень, наприклад: «Он місяць тому сина поховала, а вже пішла виставу дивитися». Людина має бути активною і залученою до суспільства настільки, наскільки це можливо.
Не силувати людину до того, що «треба», «витягувати» її з горя, «завдавати добро»: ми не знаємо, що насправді потрібно людині, скільки їй необхідно часу для проживання втрати. Поважати людину замість того, щоб жаліти її.
Поради психологів
Не приховуйте сум та біль й уникайте замикання зі своєю втратою сам-на-сам
Рекомендації для тих, хто переживає втрату близької людини через її загибель на війні, вироблені спільно психологами громадської організації «Інститут психології здоров’я» Володимиром Волошиним, Катериною Шкарлатюк, Тетяною Чирковою.
* Пам’ятати, що під час горювання стає то гірше, то краще. І до цього потрібно призвичаюватися. Тому важливо вчитися врегульовувати свою життєдіяльність: коли стає краще, вирішувати певні питання, робити свої справи, а коли стає гірше – дозволяти потурбуватися про себе як собі, так і іншим.
* Дозволяти собі виражати свої почуття та горе. Не приховувати сум і біль, а проговорювати їх.
* Дозволяти собі емоції, зокрема позитивні: люди, які переживають втрату, не повинні бути у «тотальному траурі» – вони мають право жити далі, і потрібно допомагати їм у цьому.
* Уникати замикання зі своєю втратою сам-на-сам, а звертатися за підтримкою до людей у своєму оточенні, які дійсно можуть підтримати і допомогти.
* Якщо є бажання поговорити з померлою людиною, поговорити з нею: це природньо.
* Обов’язково звертатися по професійну допомогу (до психолога, психотерапевта, психіатра).
* Долучатися до груп підтримки, де є люди, які мають подібний досвід.
* Дбати про своє здоров’я і про себе взагалі. При цьому особливу увагу звертати на налагодження сну; визначати і дотримуватися графіку свого життя; знаходити і займатися тим, що приносить задоволення.
* Припинити змушувати себе робити «як треба», а дозволяти собі ті реакції і почуття, які є.
