У чому полягає сучасна реабілітація і наскільки важливою вона є в умовах війни, розповідає лікар-реабілітолог Олександр Юрченко. Загалом є стаціонарна і нестаціонарна реабілітація. Згідно з критеріями важкості Національної служби здоров’я, вона поділяється на чотири рівні: від найвищого рівня складності до найлегшого. Найважчі – це травми головного мозку, політравми, забої, які призвели до виражених порушень функцій. Стани, коли люди прикуті до ліжка. Також – порушення функцій тазових органів. Як правило, це післяопераційні хворі. Національною службою здоров’я передбачено, що їхня реабілітація може мати до восьми циклів за рік. Цикл – це мінімум 14 днів та до набуття реабілітаційного потенціалу – покращення стану. Є різні підходи, різні протоколи до реабілітації. Все залежить від захворювання, його ускладнень та супутніх хвороб. Не існує єдиного методу відновлення. При інсульті працює один протокол, при травмах та пораненнях – інший.
На фото: Нині дуже багато людей, постраждалих внаслідок військової агресії – як цивільних, так і військових – потребують реабілітаційної допомоги, каже лікар-реабілітолог Олександр Юрченко.
– Реабілітація доступна кожному?
– Реабілітація – це розширення фізичного навантаження, перш за все. Це можуть бути пасивні, активні вправи, постуральний масаж, дихальна гімнастика, з додаванням елементів ерготерапії, фізіотерапії. Пацієнт повинен не мати протипоказань і бути готовим до розширення фізичного навантаження. Наприклад, якщо у пацієнта є важкі хвороби серцево-судинної системи (виражена серцева недостатність), загострення хронічних захворювань (наприклад, важкий перебіг діабету з великими цукрами) – це протипокази. Спочатку треба підлікувати до оптимального, ну, хоча б субкомпенсованого стану і далі вже займатися реабілітацією. Крім того, повинен бути певний реабілітаційний потенціал. Тобто людина має розуміти важливість реабілітації і хоча б частково виконувати якісь вказівки мультидисциплінарної команди лікарів. Якщо ми кажемо, наприклад, про пацієнтів з важкими проявами інсульту у вигляді виражених порушень: сприйняття, розуміння мови, відтворення звуків, порушення ковтання, рухів, тощо – з ними дуже важко займатися. Бо вони можуть не мати реабілітаційного потенціалу. Їм тоді показано паліативне лікування.
Нині дуже багато людей, які постраждали внаслідок військової агресії. Як цивільних, так і військових. І всі вони потребують саме реабілітаційної допомоги: професійної реабілітації, ерготерапії, фізіотерапії, психологічної, психіатричної.
– Якщо говорити про найпростіший рівень реабілітації, які захворювання є в переліку?
– Найрозповсюдженіші – остеохондроз, який не потребує операції, захворювання опорно-рухового апарату, які не призвели до значних порушень. Люди, які нас боронять, мають дуже активні фізичні навантаження. Вони часто призводять до деформації міжхребетних дисків, протрузій, кил, клиновидних деформацій тощо… Ми приймаємо їх на реабілітацію. І не тільки Захисників. Адже з віком ця проблема прогресує.
– Які спеціалісти працюють в реабілітаційному центрі?
– Це мультидисциплінарна команда. Вона складається з різних фахівців, яких може потребувати пацієнт. До прикладу, візьмемо пацієнта, який зазнав поранення голови внаслідок військових дій. Він зараз в нас продовжує реабілітацію, і таких пацієнтів в нас, на жаль, багато. Це цивільний хлопець 29 років. Коли збивали шахеди, йому куля прилетіла в голову. Це було наскрізьне поранення. Він пролежав дуже довго в реанімації. Фахівці-реабілітологи приходили у нейрохірургічне відділення, щоб почати його ранню реабілітацію в гострий період. Робили з ним дихальні вправи, проводили профілактику пролежнів, інші дуже важливі речі. Коли він стає стабільним, щоб його можна перевести з нейрохірургічного відділення в реабілітаційний центр, ми його зразу переводимо. Тут починається перший цикл відновного періоду – розширюється його фізичне/ерготерапевтичне навантаження. З ним активно займаються логопеди, психологи, психіатри, бо є органічне ураження головного мозку. Включаються різні фахівці: логопед, ерготерапевт, фізичний терапевт, асистент фізичного терапевта, асистент ерготерапевта, фізіотерапевт, невропатолог, за потреби консультує нейрохірург для оцінки динаміки віддаленого післяопераційного періоду
– Олександре Петровичу, а яка роль рідних у відновленні хворих?
– Ми дуже просимо, вимагаємо залучати родичів. Не просто приїхати провідати і поїхати, а бути поруч. Реабілітологи мають показати, навчити найближче коло родичів як відновити пацієнта, яких вправ, яких додаткових пристроїв він потребує та як ними правильно користуватися, за потреби обслуговувати, як міряти правильно тиск, які пігулки давати… від цього залежить якість його життя і його рідних. Це дуже важливо. І коли пацієнт бачить, що навколо нього його рідні, а не постійно люди в білих халатах, це позитивно впливає на його ментальне здоров’я, мислення і на його бажання відновлюватися. Наше завдання – довести до родичів і показати їм, як допомогти цьому пацієнту після виписки. Найсприятливіші – перші три місяці відновної реабілітаційної терапії. Це важливий час, коли головний мозок є нейропластичним для оптимального відновлення. Загалом покращення якості життя – це не лише робота медиків, реабілітологів, родичів. Важлива й власне сама мотивація до одужання.
– Чи достатньо фахівців, обладнання, ліків, матеріалів у вашому відділенні, чи все-таки є ще потреби?
– Ніколи не буває всього достатньо. На превеликий жаль, через війну фахівці виїжджають за кордон. Звісно, кожен думає про свою безпеку. Я це розумію, це нормально. Але вважаю, що наша держава має заохочувати, вмотивовувати їх залишитися і працювати в Україні. Сьогодні дуже багато йде допомоги від іноземних партнерів, від європейських, американських фондів. З’явилося сучасне дороговартісне обладнання. Тож маємо дуже потужну базу реабілітації. Є і водолікування, сольові кімнати, електро- фізіотерапія, тренажерні зали, зали фізіотерапії. У нас потенціал дуже великий. Тобто реабілітаційний потенціал дуже великий.
– З якими проблемами доводиться стикатися?
– Є питання по відшкодуванню реабілітації медичним закладам. Це питання більше до Національної служби здоров’я України (НСЗУ), бо саме вона відшкодовує гроші. До прикладу, в нас на відновленні є дівчина. Внаслідок менінгоенцефаліту. Вона була прикута повністю до ліжка, пройшла реанімацію… Але її стан розцінюється НСЗУ як складність СР-3. Тобто це як полікувати остеохондроз… Інсульт у пацієнта може бути різний. Людина може ходити, бігати, розмовляти, маючи тільки оніміння однієї частини тіла або перекос лиця. А може людина після інсульту бути прикутою до ліжка. І там, і там оплата однакова… Загалом реабілітація у державних закладах, згідно з Конституцією України, безкоштовна для військових і українців. А також людей, які на законних підставах перебувають на території нашої країни та уклали декларацію з лікарем. Якщо людина не підпадає під ці гарантії, то вона може оплатити офіційно послуги з реабілітації або стаціонарного лікування, або з консультації.
– Найбільший розвиток реабілітація отримала під час повномасштабної війни?
– Мабуть так. На превеликий жаль, за рахунок розширення людей, які потребують цієї реабілітації. Якщо до війни лікарів з фізичної реабілітації можна було б перерахувати, мабуть, на одному аркуші А-4 з двох боків, то зараз це дуже велика кількість профільних фахівців, які до цього були хто невропатологом, хто ортопедом, хто сімейним лікарем, кардіологом… Зараз я можу з упевненістю сказати, що нині в Україні є заклади, і їх достатньо, в яких є обладнання, фахівці і бажання працювати – на достатньому рівні. І часто в нас навіть краще поставлена робота, ніж в деяких країнах. Проте є питання локації: наближення до фронту і доцільності у таких закладах розміщувати дороговартісне обладнання. В Україні ми не просто реабілітуємо, ми комплексно підходимо до цього питання, якщо на етапі реабілітації виявляємо патологію, яка ускладнює процес відновлення то займаємось цією проблемою. В європейских країнах дещо інший підхід. Мого родича оперували в клініці Шаріте (Берлін). Від «терміну» до спеціаліста, якого треба чекати по 3-6 місяців іноді до року. До звичайної виписки без реабілітації після важкої операції з приводу видалення новоутворення, де дається після близько 3 тижнів на відновлення вдома.
