Це було кохання з першого погляду. Ірина з Олегом познайомилися в медичному інституті. Він вчився на п’ятому курсі, хотів стати офтальмологом. Вона – на курс молодша, здобувала фах терапевта.
Олег дуже гарно залицявся: дарував квіти, запрошував у кіно. І хоча часто закоханим зустрічатися не вдавалося через великий обсяг матеріалів, які потрібно було вивчати, цих побачень обидва чекали з нетерпінням. Він чекав, поки Іринка отримає диплом, та якось раптово, у кафе, освідчився. Дівчина охоче погодилася на пропозицію стати його дружиною, бо надто кохала.
Вам також може сподобатися
Весілля справили у липні. Зібралися лише найрідніші. Був і коровай, і перепій, і біла сукня, і фата…
Вже коли гості розходилися по домівках, сусіди раптом запропонували молодятам поїхати з ними до Криму. На узбережжі в них жили родичі, тож щороку запрошували на відпочинок. Галина з Іваном мали двох дітей-школярів. Для їхнього оздоровлення завжди намагалися хоч на тиждень вирватися на море. От і того року не змінювали традиції.
Нашвидку зібравши речі, Іра та Олег вирушили в своє «медове» турне. Їхати довелося в буді вантажного буса разом з дітьми, які весь час вередували та шуміли. Проте молодятам це не заважало. Адже попереду – романтичний відпочинок на морі.
Бус був доволі місткий, бо на зворотному шляху підприємливі сусіди мали закупитися кавунами та динями, щоб хоч трохи відбити подорож, а то й заробити копійчину. Але коли літня вранішня прохолода потроху почала спадати, замкнені в утробі машини стали знемагати від спеки. Діти згодом поснули, а дорослі, щоб хоч якось полегшити дорогу, більше пили води та обмахувалися саморобним віялом з картону.
На місце прибули ввечері. Поки родина пообіймалася, поки познайомилися з Іринкою та Олегом, поки розселилися та організували дружню вечерю, було вже далеко за опівніч. Вранці наступного дня нарешті побачили море. Спокійне, замріяне, чисте та лагідне…
– Нарешті відпочинемо, залишивши в минулому ту жахливу дорогу, – сідаючи на покривало, яким встелили теплий морський пісок, сказала Іринка. – Як я мріяла про море! Навіть і не сподівалася цього року тут побувати.
– Так, гарно все склалося, буде що згадати про першу спільну подорож, – відгукнувся коханий.
Їхня романтична ідилія завершилася у перший же день, коли сусідські діти, відчувши волю, почали ганяти один за одним, обсипаючи всіх піском. При цьому вони голосно кричали. А коли після кільканадцятої купелі в морській воді батьки знову заганяли малих погрітися на сонці, ті вчинили справжнє ревисько.
– Давай підемо на інший бік пляжу, – запропонувала Іринка чоловікові.
І тільки вони стали збирати речі, як Галя раптом гукнула:
– Олежко, пригляньте за дітьми, поки ми обід підемо готувати.
Довелося залишитися та попрощатися з мріями про усамітнений відпочинок. А після обіду – нове нашестя. Вочевидь, варені креветки, які малі виклянчили на пляжі у батьків, були не зовсім свіжими. Тож після митарств з вуличною вбиральнею до діареї підключилися блювання і висока температура. Після кількох годин безуспішних спроб побороти отруєння, Галина прийняла рішення повертатися додому. Іринка з Олегом теоретично могли б залишитися, проте, не маючи квитків назад, виїхати з Криму в пік сезону було нереально. Тож у зворотний бік вирушили так само, як і приїхали.
Прощавай, море… Незважаючи на стан дітей, Галина з Іваном таки не відмовилися від зарання заготовленого плану купити баштанні. І, оскільки ціна була аж надто привабливою, молодим запропонували з Херсону подорожувати поїздом. Квиток з місцевого вокзалу був лише один. Прийняли рішення, що поїде Ігор, а Іринка, набагато менша за нього, якось таки ділитиме з дітьми невеличкий куток у буді автівки серед кавунів і динь. Та, проводжаючи милого, вже біля потяга, який поволі рушав, дівчина так розплакалася, що провідниця з іншого вагона подумала, що та не встигла заскочити.
– Чого ревеш? Давай застрибуй, поки потяг не набрав швидкості, – і опустила сходи.
Не розуміючи, що діється, Іринка на ходу заскочила у вагон. Сприймаючи все за якийсь дивний сон, вона навіть не могла повірити у своє неочікуване щастя. Ця щаслива аура тривала зо дві хвилини, доки провідниця не зачинила двері, завела дівчину у вагон та раптом простягнула руку: «Давай квиток!» Від несподіванки Іринка почала як риба відкривати і закривати рота, поки з її очей знову не полилися сльози. «В мене немааа», – аж завила у передчутті неминучого. Тим часом потяг набрав ходу та невпинно мчав з міста. Не менше здивування було написане на обличчі й самої провідниці. Так і застигнувши з простягнутою рукою, вона поволі почала здогадуватися, що сталося. І що вона сама винна у тому.
– Добре, посидиш до Миколаєва в моєму купе. Тільки не висовуйся. А там куплю тобі квиток, і далі поїдеш як нормальний пасажир, – розвела руками жінка, рятуючи ситуацію.
Вечірня прохолода та монотонний стукіт коліс трохи заспокоїли Іринку, і вона навіть почала куняти. І ось показалися вогні нічного Миколаєва.
– Я – за квитками, – і провідниця миттю кинулася з вагона. І треба ж такому трапитися, що вже через кілька хвилин двері в купе відчинилися та на порозі стояло троє з залізничної міліції…
– Ваш квиток. Чому тут сидите? – почула Іринка від перевіряючих. Від їхнього грізного погляду та усвідомлення, що її можуть висадити посеред ночі в чужому місті, дівчина навіть слова не могла сказати та почала голосно ревіти. Але висадити її не встигли: вчасно нагодилася провідниця з квитком та пояснила всю ситуацію…
– Привіт, – усміхнулася заплаканими очима Іринка до Олега, який мирно дрімав на верхній полиці іншого вагона.
– Ти як тут? – лише міг вимовити хлопець. У накуреному купе Іринка переповіла коханому свою пригоду, а той, міцно притиснувши її до своїх грудей, легенько гладив по волоссю, заспокоював.
– Так, наш «медовий місяць» ми навряд чи колись зможемо забути, – з усмішкою на вустах промовив Ігор. Ще трохи постоявши разом та думаючи кожен про своє, вони розійшлися по своїх вагонах , щоб зустрітися вранці у рідному місті.
