– Сергійку, ти вже випив усеньке молочко? – здивовано поглянула баба Маруся на порожню пляшечку. – Не плач, котику, я зараз тобі ще наллю. Он повну дійничку наша Лиска віддала.
Поспіхом стара взялася наповнювати чергову порцію молока онуку, якому ледь виповнився рік. А він, той вередун, не вгамовувався – ревів на всю хату. І тільки вхопивши до рук свій смачний трофей, Сергійко замовк, жадібно спустошуючи обід.
Вам також може сподобатися
Ще кілька секунд бабуся милувалася хорошим апетитом онука та тихесенько вислизнула з кімнати – в печі вже перегоріли дрова. Розгорнувши жар від середини, взялася встромляти деко, на якому вже підійшли пироги. Аж тут – знову почула крик малого.
– Хто посмів образити моє янголятко?.. – баба пташкою кинулася до онука. І аж рота роззявила від здивування: малий сидів на ліжку, тримаючи в руках порожню пляшку, та заливався сльозами. – Сергійку, ще? Хочеш ще молока?
Хлопченя із гучним «Дяяя!» простягло соску.
– Ну добре, зачекай. Зараз принесу, – якось розгублено втішала чи то його, чи то себе стара Маруська. Зазвичай Сергійкові вистачало однієї. Навіть інколи й не допивав. А тут… – Може, захворів? Ти ба, куди ж йому стільки влізає?
Схлипуючи, малий знову потягнувся за тепленькою повненькою пляшечкою. Цього разу баба вже не поспішала бігти на кухню. Але нічого незвичайного не відбувалося. Онук, відкинувшись на велику пухову подушку, смакував молочко. Аж оченята примружив від задоволення. На якусь мить Маруська відвернулася глянути, чи не почали гнітитися пиріжечки, як із кімнати знову крик. Розгадати загадку допоміг Сергійко. Хлопченя лежало на краю ліжечка та пробувало зазирнути додолу, видаючи обурені та голосні звуки. Баба вмить опустилася на коліна та підняла простирадло, яким було застелене ліжко. У темному кутку під ним лежала п’ятирічна Тетянка та в обидві щоки дудлила молоко братика…
Старій одразу ж і смішно, і легше стало. Раділа, що з онуком все добре. Та й за малу спокійна – така себе образити навряд чи дасть. Але відтоді, щоб зберегти мир у хаті, придбала в магазині ще одну пляшечку та давала обом, коли підходив час. Втім, Тетянці зовсім скоро вже набридла така практика – все таїнство гри та захоплююча інтрига були розкриті.
Щоліта онуків залишали бабі з дідом, щоб батьки могли спокійно працювати в місті. Чисте повітря, свіже домашнє молочко, сільські вітаміни з саду та городу та найголовніше – бабусина ласка й дідусева наука – безцінні складові щасливого дитинства. Коли Сергійко трохи підріс, допомагав сестричці «будувати» халабуду в кущах порічок, ловити метеликів, обидвоє вчилися лазити по деревах, за що отримували від старших «на горіхи»…
З того часу чимало води витекло з джерела, а історія з молоком ще й досі живе у родині. Особливо, коли всі збираються разом та поринають у спогади дитинства.
