Все почалося одного теплого літнього дня, коли Юрко разом з подругою когось чекали. Щоб скоротити час, вона дала йому шматок глини. У тоді ще невмілих чоловічих руках вийшов перший ангелик, який, за словами самого ж Юрка, більше був схожий на якусь страшну неземну істоту…
«Але мені сподобалося. І це вперше щось зробив своїми руками. Мене дуже захопила ідея з аморфної маси створювати щось осмислене. На той час я навчався в університеті, здобував фах журналіста. Паралельно став творчо розвиватися. Ліпив. Десь за рік-два вже мав якісь напрацювання, з якими міг їздити на ярмарки. Спершу виготовляв лише жіночі прикраси. Багато дарував. Все частіше помічав, що людям подобалося те, що я зробив. Тож поступово почав продавати. Хоча спочатку не мав достатньо устаткування, навичок, але продовжував розвиватися. Ліпив вдома на столику, мріяв про велику майстерню», – розповів Юрко.
Вам також може сподобатися
Після здобуття вищої освіти чоловік працював у відділі інформаційної політики Львівської міської ради. Але свого хобі не полишав. «Згодом поїздки на ярмарки та реалізація моїх виробів почали приносити значно більше прибутків, ніж моя основна робота, – каже майстер. – Тому вирішив присвячувати більше часу тому, що більше подобалося та надихало, а також забезпечувало фінансово. Справа, коли ти повністю керуєш матеріалом, одразу бачиш результат, плануєш як, коли і що ти зробиш, захопила мене повністю. Тут постійно щось дізнаєшся нове. Інколи методом проб і помилок. Хоча й вивчав досвід німецьких, британських керамістів, дуже не люблю повторювати роботи інших майстрів. Тож почав створювати свої кольори, барви, форми. Більше орієнтувався на споживача. Інколи ідеї підказували саме клієнти. Орієнтувався на попит». Як символ найкращого подарунку виникла і назва творчої майстерні – «Зірка з неба».
«Війна – це завжди руйнація, а глина – це про створення нових речей», – каже ветеран Юрко Данилишин. Фото зі сторінки Фейсбук митця.
Станом на лютий 2022 року бізнес розвивався, все добре працювало: Юрко проводив майстеркласи, вів сторінки в багатьох соцмережах, розміщував рекламу, багато чим займався і, як і більшість українців, не уявляв, що в нас може бути війна.
«Я зрозумів, що маю йти захищати свою родину, двох дітей, батьківщину, самого себе… Адже мій дім – не квартира, не місто, а – Україна. 24 лютого я почав завершувати всі справи, дружині віддав ключі, зібрав необхідні речі і, попри те що перед цим жодного дня зброї в руках не тримав, ввечері поїхав до військкомату. Тоді якраз створювалася 103 бригада ТРО. Там і служив. Виконував завдання на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Миколаївщині, у Запорізькій, Київській, Чернігівській та Дніпропетровській областях», – поділився цим етапом у житті Захисник.
Тим часом його улюблена справа не зникла: за майстернями у напівпідвальних приміщеннях доглядали друзі, яких ще за півроку до повномасштабного вторгнення почав залучати до бізнесу. Потроху справа налагоджувалася.
Під час служби Юрко отримав серйозні травми. Переніс кілька операцій, вчився знову ходити, працювати руками. Одна рука досі не дуже добре функціонує. Через непридатність до військової служби звільнився. «Коли повернувся, мав чимало планів, але через часту втому, через підірване здоров’я спочатку нічого не хотілося. Але якось почув, що у Львові має відбутися ярмарок ветеранських бізнесів. Подав заявку. Знаєте, сподобалося. І так пішло, пішло… Я розумів, що маю бути хорошим батьком і робити те, що дозволить ростити дітей. Крім того, бачив прямий результат своєї роботи.
Мені дуже допомогла зайнятість в майстерні. Мій побратим був на майстеркласі, і я подумав: війна – це завжди руйнація, а глина – це про створення нових речей. І коли серед руйнації, яку влаштовує ворог, ми можемо робити щось корисне і потрібне – це надихає», – каже Юрко Данилишин.
Чоловік розповів, що він з тих, хто все життя вчиться. Відвідує різноманітні тренінги, навчання, вчиться будувати бізнес, відносини з клієнтами, вивчає фінансову грамотність, щось вже може розказати й сам, ділиться досвідом.
Нині він носить одяг переважно зеленого кольору, який, певне, асоціюється із захистом.
Нині у майстерні займаються виготовленням та реалізацією авторської кераміки: посуду, прикрас та елементів інтер’єру. Також проводять майстеркласи з гончарства. Глину використовують з родовищ Слов’янська, що на Донеччині, бо вона підходить за технічними властивостями та хімічним складом для роботи і є найдоступнішою на ринку, каже Юрко. Свої вироби переважно реалізовують в Україні: на ярмарках ветеранського бізнесу у Львові, інших містах та через інтернет.
На фото: Юрко завжди з нетерпінням чекає, коли на світ з’явиться чергова креативна річ. Фото з архіву співрозмовника.
«Деякі вироби надаємо організаціям, які звертаються. Проводимо безкоштовно майстеркласи для ветеранів, які перебувають у реабілітаційному центрі Superhumans та у психоневрологічному відділенні місцевого шпиталю. Для ветеранів і їхніх сімей у мене знижки 10 відсотків на всю продукцію», – додає митець.
Юрко Данилишин зізнається, що раніше йому бракувало такого середовища, яке нині є в його в майстернях. Там можна вітраж робити або гравюру, щось ліпити, створювати нові образи, фактуру. «Мені подобається творити з глини, чекати, поки виріб випечеться у печі, дивитися, яким воно вийшло. І зупинятися на досягнутому не збираюся: у планах – виходити на нові ринки та ніші, розробляти нові колекції прикрас та посуду», – поділився ідеями на майбутнє ветеран.
